Лебедин

ЛЕБЕДИ́Н — село Шполянського ра­йону Черкаської області. Знаходиться у верхівʼї річки Турія (притока Великої Висі, басейн Пів­ден­ного Бугу), за 92 км від обласного центру, за 12 км від ра­йон­ного центру та залізничної станції Шпола. Площа 14 км². Населе­н­ня, за пере­писом 2001, становило 4611, станом на 2014 — 4075 осіб (пере­важно українці). По­близу села, за 0,5 км від автомобільного шляху Л.–Шпола виявлено поселе­н­ня трипільської культури. 

Пи­семні джерела вказують на існува­н­ня Л. вже у 1-й пол. 15 ст., коли українські землі пере­бували в складі Великого князівства Литовського (після Люблінської унії 1569 — під владою Польщі). У Литовській метриці за­значено, що князь Казимир від­дав Л. на Віленському сеймі 1448 Івашку Львовичу. За одним із народних пере­казів, назва походить від прі­звища першопоселенця козака Лебеди­ни, за іншим — від того, що у цій місцевості водилося багато лебедів. На карті французького інженера і військового карто­графа 17 ст. Ґ.-Л. де Боплана на цих землях по­значений одно­ймен­ний лісовий масив. 1482 згадується як вотчина Федора Глинського. На село багато разів нападали татари. Жителі брали участь у Визвольній війні під проводом Б. Хмельницького, гайдамацького руху, Коліївщині. Після 2-го поділу Польщі 1793 Л. ві­ді­йшов до Російської імперії. У 19 — на початку 20 ст. — село Чигиринського повіту Київської губернії. За люстрацією 1552 належало Я. Кельбовському та М. Грибуновичу, потім пере­бувало у власності польських князів Конецпольських, Любомирських, російських князів і поміщиків Г. Потьомкіна, М. Висоцького, Лопухіних і Роговських. 1779 зі своїх володінь князь Ф.-К. Любомирський виділив частину землі для будівництва Лебединського Свято-Миколаївського жіночого монастиря (нині під­порядкований УПЦ МП). 

1808 мешкало 2663, 1816 — 2869, у 1-й пол. 1860-х рр. — 3,5 тис. осіб. 1846 у Л. засновано цукрово-рафінадний завод, який мав 19 парових котлів на 1200 кінських сил (1875–76 — 945, 1899 — 1028 робітників). 1875 від­крито 2-класне парафіяльне училище. На­прикінці 19 ст., окрім цукроварні, працювали гуральня та цегельня. Під час воєн­них дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–28 — у складі Матусівського ра­йону; від 1932 — Київської, від 1954 — Черкаської області. Під час голодомору 1932–33 померла 1651 особа. Багато лебединців було ре­пресовано. 1934 на базі цукрового заводу роз­почалося спорудже­н­ня одного з найпотужніших у СРСР насін­нєвого заводу (спеціалізувався пере­важно на випуску насі­н­ня цукрових буряків, у 1990-х рр. пере­кваліфікувався на вироще­н­ня зернових і технічних культур). Від 2 серпня 1941 до 26 січня 1944 — під німецько-фашистською окупацією. Діяло радянське під­пі­л­ля. На фронтах 2-ї світової війни воювало близько 1 тис. односельців. 

Нині у Л. — загальноосвітня школа, дитсадок; Будинок культури; фельдшерсько-акушерський пункт. Діє релігійна громада УПЦ КП. Л. оточений Шполянським, Лебединським і Грабським лісами. Є Митницький гідрологічний заказник місцевого значе­н­ня (болото, площа 39,3 га, заповід­ний від 1979). Памʼятки архітектури: Миколаївська церква (1800), Преображенська церква (1826), земська лікарня (1880), головний корпус цукрового заводу (1904). Зберігся деревʼяний вітряк кінця 19 — початку 20 ст. 

Встановлено памʼятник радянським під­пільникам, які загинули під час 2-ї світової війни, памʼятний знак жертвам голодомору 1932–33. Серед видатних уродженців — економіст М. Герасименко, філософ В. Колодяжний, літературо­знавець В. Пів­торадні; політичний і військовий діяч, публіцист Я. Зозуля, громадський діяч, меценат В. Кохно; Герої Радянського Союзу І. Морозов і П. Турян, повний кавалер ордена Слави Л. Пишний. Село від­відував Т. Шевченко. Восени 1952 на насін­нєвому заводі від­бувся літературний вечір Остапа Вишні.