Левинський Іван Іванович

Визначення і загальна характеристика

ЛЕВИ́НСЬКИЙ Іван Іванович (06. 07. 1851, м. До­лина, нині Івано-Фр. обл. — 04. 07. 1919, Львів) — архітектор, промисловець, громадський діяч. Батько С. Левинського. Закін. Тех. академію у Львові (нині Нац. університет «Львівська політехніка», 1874), де й працював: від 1901 — над­звич., від 1908 — звич. проф., 1912–14 — декан буд. від­ділу. 1881 заснував у Львові архіт.-буд. фірму. 1884–86 пере­будував монастир «Сакре-Кер». 1885 спорудив корпус дит. шпиталю св. Софії на розі вул. Личаківсь­ка та Чернігівська, за­проектував добудову до при­ймал. павіль­йону й окремий операц. блок. 1886–89 у неороман. дусі від­новив костел св. Івана Хрестителя, 1889–93 — костел Марії Сніж­ної. 1893–95 будував комплекс монастиря босих кармеліток (проект Л., Ф. Штатца і Ю. Захаревича). 1895 на вул. Ісаковича (нині І. Горбачевського) звів студент. гуртожиток. Завдяки діяльності Л. на­прикінці 19 ст. у Львові досяг роз­квіту історизм, що від­образився у лікарні ім. Білінських (1891–97, нині вул. С. Смаль-Стоцького), прибутк. ка­­мʼяниці Л. Бачевського на вул. Ю. Словацького, № 8–10 (1892–94, проект Я.-Т. Кудельського), Будинку праці (1896, нині вул. І. Мечнікова, № 37/39). У 1898 фірмою Л. у внутр. дворі будинку на вул. 3-го Травня (нині Січових Стрільців, № 5) збудовано двоповерх. бібліотеку для родини Павліковських. 1897 спільно з К. Мокловським Л. спорудив стадіон і критий манеж товариства «Сокіл» (нині вул. Марка Черемшини, № 17; добудовано 1903), у 1898–1901 — у стилізов. формах сх. архітектури Євр. шпиталь на сучас. вул. Рап­попорта, № 8. У 1900 на вул. Куркова (нині М. Лисенка, № 47–49) за проектом бюро Л. зведено шпиталь св. Йосифа. Приділяв багато уваги житл. буд-ву, зокрема 1886–87 по­став неоренесанс. особняк Маєвсь­ких на вул. Сакраменток (нині М. Туган-Барановського, № 34), а 1888–89 на вул. Г. Домбровського (нині І. Рутковича, 11а) — вілла з фактур. ефектами цегл. мурува­н­ня, арабесками ліпнини у сандриках і черепич. дахом (пере­будована 2011), 1887–88 — особняк Р. Цегак на вул. Солодова, № 6 (1904 пере­будований Я. Балабаном), 1889 — будинок на вул. Куркова, № 34, 1889–90 — вілла з майстернею Я. Стики на вул. А. Міцкевича (нині Художньо-мемор. музей О. Новаківського, вул. Листопадового Чину, № 11; проект Ю. Захаревича). За проектом Т. Мюн­ніха фірма Л. спорудила будинок видавця Л. Масловського на вул. Сикстуська (нині П. Дорошенка, № 73). 1887 на вул. Гончарська (нині М. Драгоманова, № 23) збудовано віллу проф. Т. Пілята у стилі франц. неоренесансу. 1894 там само під № 25 за проектом Я. Любінґера, зробленим у бюро Л., споруджено віллу Ґіжицьких. За проектами Я.-Т. Кудельського Л. збудував віл­лу Ф. Потулицького на вул. Я. Ма­тейка, № 4 (нині Зх. наук. центр НАНУ; 1891–92) і палац Семенських-Левицьких на вул. Пекарська, № 19–19а (1891–97). У сти­лі неоренесансу зведено камʼя­ни­ці Я. Слівінського на вул. М. Ко­перника, № 16 (1888) і К. По­нінського на вул. 3-го Травня, № 19 (1889–90), будинок Піл­лерів на вул. Личаківська, № 3 (1893). У низці споруд бюро Л. проявилося барок. забарвле­н­ня (будинки на вул. Друкарська, № 3 і 4; 1897–98) і стиль неоготики (вілла Г. Бромільської, нині вул. Є. Коновальця, № 27; проект С. Маєрського, 1898–99). Від 1888 Л. разом з Ю. Захаревичем забудовував дільницю Кастелівка. 1906 фірма Л. спорудила новий будинок Академ. гімназії на вул. Л. Сапіги (нині С. Бандери), № 14, на поч. 20 ст. — лікарні у Львові, містах Золочів (нині Львів. обл.), Коломия, Косів і с. Ворохта (нині смт Яремчан. міськради, усі — Івано-Фр. обл.). Вона однією з перших у Львові за­стосувала залізобетон, зокрема при закладен­ні 1897 фундаменту опер. театру (за кресле­н­нями Я. Богуцького; звела його до 1900). При добудові спирт. заводу Ю. Міколяша та Й. Шпрехера на вул. Бог­данівка (нині Городоцька, № 132) 1900 роз­ширив центр. приміще­н­ня з прогонами, пере­критими залізобетон. формами. 1901 фірма Л. спорудила нову міську бойню на Ґабріелівці (нині мʼясоком­бі­нат, вул. Промислова, № 52–56) з метал. та залізобетон. кон­струкціями, але зі збереже­н­ням зовні традицій цегл. стилю. Під­роз­діли фірми Л. були задіяні при буд-ві та опоряджен­ні нового гол. залізнич. вокзалу у Львові (1901–03). Риси ран­ньої сецесії отримали такі львів. споруди, що звів Л. за проектами А.-В. Захаревича 1897–1900: особняк Я. Дашека на вул. Набеляка, № 41, будинок Гофманів на вул. К. Тансь­кої (нині С. Ру­данського, № 3), камʼяниця на вул. Сикстуська, № 9, пасаж Міколяша. 1899–1900 фірма Л. спорудила за проектом віден. спілки «Г. Гельмер і Ф. Фельнер» готель «Жорж». У оздоблен­ні фасадів викори­стано неоренесансні й необарок. форми, в інтерʼєрі — стиль сецесії. Початок формува­н­ня нац. стилю в арх-рі й декор. мистецтві засвідчив за­проектований Л. та Я.-Т. Кудельським будинок для робітн. родини на Львів. ви­ставці буд. промисловості 1892. Пошуки нац. стилю виявилися і в павіль­йоні укр. т-в Львова на Галиц. кра­йовій ви­ставці 1894, збудованому за мотивами укр. садиби 17 ст. Споруди фірми Л. у стилі «гуцул. сецесії»: бурса дяків собору св. Юра (1903–04, нині вул. Є. Озаркевича), Кредитне товариство «Дністер» на розі вул. Руська та Під­вальна (1904–06), гуртожиток «Академ. дім» (нині вул. М. Коцюбинського, № 21; 1904–06), бурса ін­ституту «Нар. Дім» (нині вул. М. Лисенка, 14–14а; 1906–07), гімназія та бурса Укр. пед. товариства (нині вул. Генерала Чу­принки, № 103; 1906–08). За межами Львова по­­стали Нар. доми у містах Камʼян­ка-Струмилова (нині Камʼянка-Бузька), Радехів, Самбір, Стрий, Судова Вишня, Турка, Яворів (усі — нині Львів. обл.), Борщів, Теребовля (обидва — нині Терноп. обл.), Калуш (нині Івано-Фр. обл.), Кіц­мань (нині Чернів. обл.), будинок Школи деревʼяного промислу в Яворові, читальня «Просвіти» у с. Бу­данів (нині Терноп. р-ну). Прагне­н­ням по­єд­нати гуцул. й закопан. мотиви вирізняються будинок Ю. Скварчинського на вул. Генерала Чу­принки, № 11а (1906–07), санаторій К. Солецького на вул. Личаківська, № 107 (1906–08). Л. модерністично пере­осмислював візант. і роман. архітектури — кресле­н­ня та модель театру «Руської Бесіди» (1904–09), Нар. дім з читальнею «Просвіти» на Клепарові (нині вул. В. Сосюри, № 1; 1909–11) у Львові. Візант.-роман. стилізації помітні у спорудах Нар. дому в м. Копичинці (нині Гусятин. р-ну Терноп. обл.; 1903–05), церквах у селах Оброшине (нині Пустомитів. р-ну Львів. обл.; 1906–07) та Бориня (нині смт Турків. р-ну; 1912), Ін­ституті василіянок у Станіславі (нині Івано-Франків­ськ; 1910–14), гімназії ім. Володимира Великого у м. Рогатин (нині Івано-Фр. обл.; 1911–12). У 1902 фірма Л. роз­будувала церкву св. Онуфрія (нині вул. Б. Хмельницького, № 36–38), для якої М. Сосенко 1908 виконав новий іконостас. Натомість майже по­збавлені стилізації фасади Вищого муз. ін­ституту ім. М. Лисенка на площі М. Шашкевича, № 5 (1913–16, проект Є. Червінського). Укр. сецесія яскраво домінує тут в інтерʼєрах зі стін. роз­писами М. Сосенка. 1912 для Р. Ковшевича фірма Л. спорудила віллу — один із найкращих прикладів рац. модерну; водночас у цій будівлі збережена й декоративність. У період роз­квіту орнамент. сецесії заг.-європ. типу фірма Л. створила у Львові десятки споруд. Активну участь у їх проектуван­ні брав Т. Обмінський. Серед найкращих — житл. будівлі 1904–09: дім Я. Строменґера (нині площа Генерала Григоренка, № 4), камʼяниця Е. Риделя на вул. Личаківська, № 70, будинки Л. Хірша (нині вул. І. Богуна, № 5 і 7), комплекс камʼяниць на сучас. вул. Акад. О. Богомольця, № 3–11, Акад. І. Па­влова, № 1–4, Д. Донцова, № 5–16, К. Левицького, № 12–14 і 21–21а, Хотинська, № 1–3, Шота Ру­ставелі, № 42–44, І. Котляревського, № 23, 25. У їх оздоблен­ні були керам. екс­терʼєрні вставки та панно виробництва Л. Фірма Л. (імовірно, за проектами В. Мін­кевича) спорудила 1909–11 житл. будинки на сучас. вул. Паркова, № 14, М. Грушевського, № 10, І. Огієнка, № 6, а також 1911 — поряд із влас. ф-кою на сучас. вул. Генерала Чу­принки, № 60. У 1907 Л. звів електропекарню Ф. Табачинського (нині вул. Д. Лукіяновича, № 5). У стилі пізньої сецесії 1911 споруджено бу­ди­нок учител. семінарії на розі вул. Набеляка та Флешара (нині Метрологічна, № 1–3), у дусі віден. геом. сецесії 1912 — ка­мʼя­ницю на вул. Гвардійська, № 28 (проект Ю. Пйонтковського). Будинок З. Лясоцької на вул. Театральна, № 6 (проект у бюро Л. виконав 1909 Т. Новаковський) став типовим взірцем модерніст. ретроспекції. З архіт. бюро Л. також спів­працювали А.-В. Вайсс, В. Ґодовський, М. Ковальчук, Л. Левинський (племін­ник), Ф. Ле­вицький, О. Лушпинський, Е. Яри­мович. Пром. діяльність роз­почав з крамниці буд. матеріалів, згодом створив фабричне містечко. На­прикінці 19 ст. фірмі належало 8 земел. ділянок із бл. 50-ти будівлями різних роз­мірів і при­значень: майстернями з виробництва кахлів, облицюв. ма­йолік. плитки, кольор. дахівки, штуч. камі­н­ня, гіпсу, столярень, тесляр. і слюсар. закладів, бетонярні, скульп­тур. майстерні, від­ділу декор. живопису, кузні та ін. У 1890-х рр. у виробах керам. ф-ки Л. нар. стилістика пере­пліталася з еле­ментами традиц. декору 15–18 ст., від поч. 20 ст. в них стала домінувати сецесія. Водночас харак­тер. рисою творів, напр., ваз «Похід гуцулів» і «Танок», зроблених 1907–08 під керівництвом М. Лукіяновича, було зверне­н­ня до нар. спадщини. 1905–10 Л. особисто проектував сецесійні ма­йолік. вироби. Спільно з Ю. Захаревичем та ін. Л. заснував 1890 ф-ку дахівки, цегли та штуч. камі­н­ня. 1909 за­провадив виробництво мінерал. і содової води, мармеладу, шоколаду на ф-ці «Здоровʼя». Л. здобув високі нагороди на низці між­нар. і кра­йових ви­ставок буд. промислу, зокрема в Одесі (1911, золота медаль), Києві (1911, 1914), Коломиї (1912). Спів­засн. низки навч. закладів для під­готовки будівельників, Укр. керам. гуртка, Товариства робітників і промисловців, культ.-осв. і тех.-худож. організації «Праця» (заповів третину свого багатоміль­йон. майна; згодом на­звана його імʼям). З ініціативи Л. 1907 у Львові виникло Товариство руських інж. Активно працював для утвердже­н­ня Укр. пед. товариства, брав активну участь у діяльності Нац. музею у Львові. Особиста збірка Л., де особливе місце посідала кераміка нар. майстрів, налічувала понад 100 виробів (нині у фонді Львів. музею етно­графії та худож. промислу). 20 червня 1915 рос. військовики заарештували Л. і вивезли у Сх. Україну. Від 1916 мешкав у Києві, де спорудив у гуцул. стилі греко-катол. деревʼяну церкву (ро­зі­брано у 1930-х рр.). Навесні 1918 повернувся до Львова, де ви­ступив проти польс. анексії зх.-укр. земель. 1929 товариство «Праця» видало фотоальбом «На спомин ви­значного громадянина проф. Івана Левинського», 1934 — кн. «Іван Левинський. Його життя та праця». Імʼям Л. на­звано одну з вулиць Львова.

Літ.: Ф. Ф. Іван Левицький // Ілюстров. калєндар товариства «Просвіта» з літ. зб. на пере­ступ. рік 1920. Річник 42. Л., 1919; Нога О. Іван Левинський. Л., 1993; Бірюльов Ю. Мистецтво львівської сецесії. Л., 2005; Нога О. Іван Левинський: Архітектор, під­приємець, меценат. Л., 2009; Жук І. Львів Левинського: Місто і будівничий: Альбом. К., 2010.

Ю. О. Бірюльов

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю