Левинський Іван Іванович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Левинський Іван  Іванович

ЛЕВИ́НСЬКИЙ Іван Іванович (06. 07. 1851, м. До­лина, нині Івано-Фр. обл. – 04. 07. 1919, Львів) – архітектор, промисловець, громадський діяч. Батько С. Левинського. Закін. Тех. академію у Львові (нині Нац. ун-т «Львів. політехніка», 1874), де й працював: від 1901 – надзвич., від 1908 – звич. проф., 1912–14 – декан буд. відділу. 1881 заснував у Львові архіт.-буд. фірму. 1884–86 перебудував монастир «Сакре-Кер». 1885 спорудив корпус дит. шпиталю св. Софії на розі вул. Личаківсь­ка та Чернігівська, запроектував добудову до приймал. павільйону й окремий операц. блок. 1886–89 у неороман. дусі відновив костел св. Івана Хрестителя, 1889–93 – костел Марії Сніж­ної. 1893–95 будував комплекс монастиря босих кармеліток (проект Л., Ф. Штатца і Ю. Захаревича). 1895 на вул. Ісаковича (нині І. Горбачевського) звів студент. гуртожиток. Завдяки діяльності Л. наприкінці 19 ст. у Львові досяг розквіту історизм, що відобразився у лікарні ім. Білінських (1891–97, нині вул. С. Смаль-Стоцького), прибутк. ка­­м’яниці Л. Бачевського на вул. Ю. Словацького, № 8–10 (1892–94, проект Я.-Т. Кудельського), Будинку праці (1896, нині вул. І. Мечнікова, № 37/39). У 1898 фірмою Л. у внутр. дворі будинку на вул. 3-го Травня (нині Січових Стрільців, № 5) збудовано двоповерх. б-ку для родини Павліковських. 1897 спільно з К. Мокловським Л. спорудив стадіон і критий манеж т-ва «Сокіл» (нині вул. Марка Черемшини, № 17; добудовано 1903), у 1898–1901 – у стилізов. формах сх. арх-ри Євр. шпиталь на сучас. вул. Раппопорта, № 8. У 1900 на вул. Куркова (нині М. Лисенка, № 47–49) за проектом бюро Л. зведено шпиталь св. Йосифа. Приділяв багато уваги житл. буд-ву, зокрема 1886–87 постав неоренесанс. особняк Маєвсь­ких на вул. Сакраменток (нині М. Туган-Барановського, № 34), а 1888–89 на вул. Г. Домбровського (нині І. Рутковича, 11а) – вілла з фактур. ефектами цегл. мурування, арабесками ліпнини у сандриках і черепич. дахом (перебудована 2011), 1887–88 – особняк Р. Цегак на вул. Солодова, № 6 (1904 перебудований Я. Балабаном), 1889 – будинок на вул. Куркова, № 34, 1889–90 – вілла з майстернею Я. Стики на вул. А. Міцкевича (нині Художньо-мемор. музей О. Новаківського, вул. Листопадового Чину, № 11; проект Ю. Захаревича). За проектом Т. Мюнніха фірма Л. спорудила будинок видавця Л. Масловського на вул. Сикстуська (нині П. Дорошенка, № 73). 1887 на вул. Гончарська (нині М. Драгоманова, № 23) збудовано віллу проф. Т. Пілята у стилі франц. неоренесансу. 1894 там само під № 25 за проектом Я. Любінґера, зробленим у бюро Л., споруджено віллу Ґіжицьких. За проектами Я.-Т. Кудельського Л. збудував віл­лу Ф. Потулицького на вул. Я. Ма­тейка, № 4 (нині Зх. наук. центр НАНУ; 1891–92) і палац Семенських-Левицьких на вул. Пекарська, № 19–19а (1891–97). У сти­лі неоренесансу зведено кам’я­ни­ці Я. Слівінського на вул. М. Ко­перника, № 16 (1888) і К. По­нінського на вул. 3-го Травня, № 19 (1889–90), будинок Піллерів на вул. Личаківська, № 3 (1893). У низці споруд бюро Л. проявилося барок. забарвлення (будинки на вул. Друкарська, № 3 і 4; 1897–98) і стиль неоготики (вілла Г. Бромільської, нині вул. Є. Коновальця, № 27; проект С. Маєрського, 1898–99). Від 1888 Л. разом з Ю. Захаревичем забудовував дільницю Кастелівка. 1906 фірма Л. спорудила новий будинок Академ. г-зії на вул. Л. Сапіги (нині С. Бандери), № 14, на поч. 20 ст. – лікарні у Львові, містах Золочів (нині Львів. обл.), Коломия, Косів і с. Ворохта (нині смт Яремчан. міськради, усі – Івано-Фр. обл.). Вона однією з перших у Львові застосувала залізобетон, зокрема при закладенні 1897 фундаменту опер. театру (за кресленнями Я. Богуцького; звела його до 1900). При добудові спирт. з-ду Ю. Міколяша та Й. Шпрехера на вул. Богданівка (нині Городоцька, № 132) 1900 розширив центр. приміщення з прогонами, перекритими залізобетон. формами. 1901 фірма Л. спорудила нову міську бойню на Ґабріелівці (нині м’ясоком­бі­нат, вул. Промислова, № 52–56) з метал. та залізобетон. конструкціями, але зі збереженням зовні традицій цегл. стилю. Підрозділи фірми Л. були задіяні при буд-ві та опорядженні нового гол. залізнич. вокзалу у Львові (1901–03). Риси ранньої сецесії отримали такі львів. споруди, що звів Л. за проектами А.-В. Захаревича 1897–1900: особняк Я. Дашека на вул. Набеляка, № 41, будинок Гофманів на вул. К. Тансь­кої (нині С. Руданського, № 3), кам’яниця на вул. Сикстуська, № 9, пасаж Міколяша. 1899–1900 фірма Л. спорудила за проектом віден. спілки «Г. Гельмер і Ф. Фельнер» готель «Жорж». У оздобленні фасадів використано неоренесансні й необарок. форми, в інтер’єрі – стиль сецесії. Початок формування нац. стилю в арх-рі й декор. мист-ві засвідчив запроектований Л. та Я.-Т. Кудельським будинок для робітн. родини на Львів. виставці буд. пром-сті 1892. Пошуки нац. стилю виявилися і в павільйоні укр. т-в Львова на Галиц. крайовій виставці 1894, збудованому за мотивами укр. садиби 17 ст. Споруди фірми Л. у стилі «гуцул. сецесії»: бурса дяків собору св. Юра (1903–04, нині вул. Є. Озаркевича), Кредитне т-во «Дністер» на розі вул. Руська та Підвальна (1904–06), гуртожиток «Академ. дім» (нині вул. М. Коцюбинського, № 21; 1904–06), бурса ін-ту «Нар. Дім» (нині вул. М. Лисенка, 14–14а; 1906–07), г-зія та бурса Укр. пед. т-ва (нині вул. Генерала Чупринки, № 103; 1906–08). За межами Львова по­стали Нар. доми у містах Кам’ян­ка-Струмилова (нині Кам’янка-Бузька), Радехів, Самбір, Стрий, Судова Вишня, Турка, Яворів (усі – нині Львів. обл.), Борщів, Теребовля (обидва – нині Терноп. обл.), Калуш (нині Івано-Фр. обл.), Кіц­мань (нині Чернів. обл.), будинок Школи дерев’яного промислу в Яворові, читальня «Просвіти» у с. Буданів (нині Терноп. р-ну). Прагненням поєднати гуцул. й закопан. мотиви вирізняються будинок Ю. Скварчинського на вул. Генерала Чупринки, № 11а (1906–07), санаторій К. Солецького на вул. Личаківська, № 107 (1906–08). Л. модерністично переосмислював візант. і роман. арх-ри – креслення та модель театру «Руської Бесіди» (1904–09), Нар. дім з читальнею «Просвіти» на Клепарові (нині вул. В. Сосюри, № 1; 1909–11) у Львові. Візант.-роман. стилізації помітні у спорудах Нар. дому в м. Копичинці (нині Гусятин. р-ну Терноп. обл.; 1903–05), церквах у селах Оброшине (нині Пустомитів. р-ну Львів. обл.; 1906–07) та Бориня (нині смт Турків. р-ну; 1912), Ін-ті василіянок у Станіславі (нині Івано-Франків­ськ; 1910–14), г-зії ім. Володимира Великого у м. Рогатин (нині Івано-Фр. обл.; 1911–12). У 1902 фірма Л. розбудувала церкву св. Онуфрія (нині вул. Б. Хмельницького, № 36–38), для якої М. Сосенко 1908 виконав новий іконостас. Натомість майже позбавлені стилізації фасади Вищого муз. ін-ту ім. М. Лисенка на площі М. Шашкевича, № 5 (1913–16, проект Є. Червінського). Укр. сецесія яскраво домінує тут в інтер’єрах зі стін. розписами М. Сосенка. 1912 для Р. Ковшевича фірма Л. спорудила віллу – один із найкращих прикладів рац. модерну; водночас у цій будівлі збережена й декоративність. У період розквіту орнамент. сецесії заг.-європ. типу фірма Л. створила у Львові десятки споруд. Активну участь у їх проектуванні брав Т. Обмінський. Серед найкращих – житл. будівлі 1904–09: дім Я. Строменґера (нині площа Генерала Григоренка, № 4), кам’яниця Е. Риделя на вул. Личаківська, № 70, будинки Л. Хірша (нині вул. І. Богуна, № 5 і 7), комплекс кам’яниць на сучас. вул. Акад. О. Богомольця, № 3–11, Акад. І. Павлова, № 1–4, Д. Донцова, № 5–16, К. Левицького, № 12–14 і 21–21а, Хотинська, № 1–3, Шота Руставелі, № 42–44, І. Котляревського, № 23, 25. У їх оздобленні були керам. екстер’єрні вставки та панно вироб-ва Л. Фірма Л. (імовірно, за проектами В. Мін­кевича) спорудила 1909–11 житл. будинки на сучас. вул. Паркова, № 14, М. Грушевського, № 10, І. Огієнка, № 6, а також 1911 – поряд із влас. ф-кою на сучас. вул. Генерала Чупринки, № 60. У 1907 Л. звів електропекарню Ф. Табачинського (нині вул. Д. Лукіяновича, № 5). У стилі пізньої сецесії 1911 споруджено бу­ди­нок учител. семінарії на розі вул. Набеляка та Флешара (нині Метрологічна, № 1–3), у дусі віден. геом. сецесії 1912 – ка­м’я­ницю на вул. Гвардійська, № 28 (проект Ю. Пйонтковського). Будинок З. Лясоцької на вул. Театральна, № 6 (проект у бюро Л. виконав 1909 Т. Новаковський) став типовим взірцем модерніст. ретроспекції. З архіт. бюро Л. також співпрацювали А.-В. Вайсс, В. Ґодовський, М. Ковальчук, Л. Левинський (племінник), Ф. Ле­вицький, О. Лушпинський, Е. Яри­мович. Пром. діяльність розпочав з крамниці буд. матеріалів, згодом створив фабричне м-ко. Наприкінці 19 ст. фірмі належало 8 земел. ділянок із бл. 50-ти будівлями різних розмірів і призначень: майстернями з вироб-ва кахлів, облицюв. майолік. плитки, кольор. дахівки, штуч. каміння, гіпсу, столярень, тесляр. і слюсар. закладів, бетонярні, скульп­тур. майстерні, відділу декор. живопису, кузні та ін. У 1890-х рр. у виробах керам. ф-ки Л. нар. стилістика перепліталася з еле­ментами традиц. декору 15–18 ст., від поч. 20 ст. в них стала домінувати сецесія. Водночас харак­тер. рисою творів, напр., ваз «Похід гуцулів» і «Танок», зроблених 1907–08 під кер-вом М. Лукіяновича, було звернення до нар. спадщини. 1905–10 Л. особисто проектував сецесійні майолік. вироби. Спільно з Ю. Захаревичем та ін. Л. заснував 1890 ф-ку дахівки, цегли та штуч. каміння. 1909 запровадив вироб-во мінерал. і содової води, мармеладу, шоколаду на ф-ці «Здоров’я». Л. здобув високі нагороди на низці міжнар. і крайових виставок буд. промислу, зокрема в Одесі (1911, золота медаль), Києві (1911, 1914), Коломиї (1912). Співзасн. низки навч. закладів для підготовки будівельників, Укр. керам. гуртка, Т-ва робітників і промисловців, культ.-осв. і тех.-худож. орг-ції «Праця» (заповів третину свого багатомільйон. майна; згодом названа його ім’ям). З ініціативи Л. 1907 у Львові виникло Т-во руських інж. Активно працював для утвердження Укр. пед. т-ва, брав активну участь у діяльності Нац. музею у Львові. Особиста збірка Л., де особливе місце посідала кераміка нар. майстрів, налічувала понад 100 виробів (нині у фонді Львів. музею етнографії та худож. промислу). 20 червня 1915 рос. військовики заарештували Л. і вивезли у Сх. Україну. Від 1916 мешкав у Києві, де спорудив у гуцул. стилі греко-катол. дерев’яну церкву (розібрано у 1930-х рр.). Навесні 1918 повернувся до Львова, де виступив проти польс. анексії зх.-укр. земель. 1929 т-во «Праця» видало фотоальбом «На спомин визначного громадянина проф. Івана Левинського», 1934 – кн. «Іван Левинський. Його життя та праця». Ім’ям Л. названо одну з вулиць Львова.

Літ.: Ф. Ф. Іван Левицький // Ілюстров. калєндар т-ва «Просвіта» з літ. зб. на переступ. рік 1920. Річник 42. Л., 1919; Нога О. Іван Левинський. Л., 1993; Бірюльов Ю. Мистецтво львівської сецесії. Л., 2005; Нога О. Іван Левинський: Архітектор, підприємець, меценат. Л., 2009; Жук І. Львів Левинського: Місто і будівничий: Альбом. К., 2010.

Ю. О. Бірюльов

Стаття оновлена: 2016