Левитська Ірина Георгіївна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Левитська Ірина Георгіївна

ЛЕВИ́ТСЬКА Ірина Георгіївна (14. 02. 1927, Київ – 24. 09. 2012, там само) – живописець, графік, монументаліст. Дружина Сергія, мати Марії Левитських. Засл. художник України (2007). Міжнар. пре­мія ім. С. Гулака-Артемовського (1999). Чл. НСХУ (1963). Навч. у ВШ приклад. мист-ва (Відень, 1944–46), закін. Львів. ін-т приклад. та декор. мист-ва (1954; викл. Й. Бокшай, Р. Сельський, Р. Сильвестров). На твор. роботі. Осн. галузі – монум. і станк. живопис (портрет, пейзаж, натюрморт), графіка. Учасниця ху­дож. виставок від 1955. Персон. – у Києві (1981, 1983–84, 1989–90, 1994, 1998–2003, 2011), Тбілісі (1985), Берліні (1991–92). У 1960-х рр. відновила техніку вітража (у полімер. смолах, кла­сич., в об’єм. склі). У творчості Л. поєднано реаліст. і фантаст. елементи. Гол. тематика – укр. історія, доба бароко, світ театру й музики, інтерпретація літ. творчості М. Гоголя, Лесі Українки, М. Рильського, М. Булгако­ва, Е. Гофмана. Авторка кн. «Все моє з собою» (2004), «Колесо долі, або 30 років каторжної боротьби за монументальне мистецтво» (2009; обидві – Київ). Окремі роботи зберігаються у Музеї історії міста Києва.

Тв.: вітражі – «Пісня про Верховину» (1960), «Лісова пісня» (1962), «І мене в сім’ї великій» (1963), «Троянди і виноград» (1967), серія «Київська Русь» (Нац. істор.-етногр. заповідник «Переяслав», Київ. обл., 1972–75), «Історія української музики» (1974–77, Будинок твор­чості композиторів «Ворзель», Київ. обл.), для Черніг. істор. музею (1978–81); гобелен у церкві св. Катерини (серед. 1970-х рр.); акварелі, гравюри, малюнки для Етногр.-мемор. музею В. Гнатюка (с. Велеснів Монастирис. р-ну Терноп. обл., 1967–69), гравюри та малюнки для музею «Косий капонір» (Київ, 1970); мозаїка «Карта Криму» (Будинок торгівлі у м. Ялта АР Крим, 1970); монум. роботи на станціях Київ. метрополітену «Поштова площа», «Конт­рактова площа» (обидві – 1972–76), «Лісова» (1979); серія портретів акторів у ролях для Мемор. музею М. Кропивницького у Кіровограді (1982) та Нац. укр. драм. театру ім. І. Франка у Києві (1983); живопис – «Лесь Курбас» (1982), «Христос смутний» (1995), «Яб­луневий цвіт», «Іриси» (обидва – 2010).

Літ.: Ірина Левитська: Каталог. К., 1999; 2011; Ірина Левитська. Мої трид­цять трагедійних років // ОМ. 2004. № 2; Загаєцька О. Ірина Левитська: творен­ня триває // Там само. 2007. № 3; Зін­ченко Н. «Хочу померти, як Тиціан, – у 90 років і біля мольберта!» // День. 2011, 8 черв.; Загаєцька О. 30 років боротьби Ірини Левитської за монументальне мистецтво // ОМ. 2013. № 4.

О. В. Загаєцька

Стаття оновлена: 2016