Левитська Ніна Григорівна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Левитська Ніна Григорівна

ЛЕВИ́ТСЬКА Ніна Григорівна (01. 07. 1902, Луцьк – 01. 06. 1974, Прага) – скульпторка. Дружина Б. Левитського. 1914–18 перебувала з родиною у Києві. Закін. г-зію у Луцьку (1921). Учителювала у сільс. школі. Через загрозу арешту за розповсюдження під­піл. протипольс. листівок виму­шено втекла до Чехо-Словаччини. Від 1923 – у Празі, де студіювала в Укр. студії пластич. мист-ва (1925–29; викл. К. Стаховський), вивчала музику в Пед. ін-ті, філософію у Карловому ун-ті (1928, написала дис. «Етика українського філософа Григорія Сковороди», до захисту не подала), навч. у Мист.-пром. школі (1944; викл. К. Двор­жак). 1944 з руки та обличчя Олександра Олеся зняла посмертні відбитки (зберігаються у Музеї укр. культури у м. Свидник, Словаччина). 1956–67 працювала в укр. відділі Слов’ян. б-ки у Празі. Осн. галузь – станк. скульп­тура. Учасниця худож. виставок від 1940-х рр. Творчість Л. характеризується опоетизов., лірич. реалізмом, часто у поєднанні з імпресіоніст. фактурою. У фігурат. композиціях відтворювала не стільки реальність, скільки символи; особливу увагу приділяла гармоній. цілісно­сті та формал. вирішенню робіт. Створювала переважно портрети і композиції, використовуючи гіпс, теракоту, кераміку, пісковик, майоліку, порцеляну.

Тв.: «Генерал В. Петров» (1928), «Коб­зар», «Колядники» (обидва – 1930-і рр.), «Метелик», «Погруддя з рукою» (обидва – 1934), «Танцюристка», «Мені три­надцятий минало», «Т. Шевченко» (усі – 1935), «Чоловік» (1936), «Олександр Олесь» (1936; 1938; 1944), «Поранене Підкарпаття» (1939), «Д. Антонович» (1942, не збережено), «З. Мірна», «Зажурена Україна» (обидва – 1944), «Казка» (1947), «Христос» (1950-і рр.), «Хлопчик» (1953), «Дівчинка» (1954), «Юрко» (1955), «Му­зика», «Задумана мавка» (обидва – 1957), «Мавка» (1964), «Жах» (1968).

Літ.: Попович В. Ніна Левитська // Нотатки з мист-ва. 1976. № 16.

В. Попович

Стаття оновлена: 2016