ЛЕВИ́ТСЬКИЙ Леонід Макарович (08(20). 03. 1892, м. Богуслав, нині Київ. обл. — після 1960, за деякими да­ними — 1973) — лікар-терапевт, освітній діяч. Доктор медичних наук (1954). Навч. у Богуслав. і Київ. духов. училищах, Київ. духов. академії, закін. Варшав. університет (1914). У 1915 здобув ступ. канд. природн. н. Викладав у Нікопол. (нині Дні­­проп. обл.) і 1-му Київ. комерц. училищах; від 1918 — приват-доцент Укр. університету (Київ). 1920 вступив до КП(б)У. Від­тоді — зав. Київ. губерн. від­ділу нар. освіти; 1921–27 — ректор і політ. комісар Київ. мед. ін­ституту; від 1927 — спів­роб. низки комісій, заст. кер. т. зв. парт. частини Президії ВУАН; во­дночас від 1921 — пред­ставник Наркомату освіти УСРР при ВУАН; від 1922 — голова Київ. бюро Наук. комітету «Укрголов­профосвіти» (ініціював створе­н­ня у Києві низки н.-д. каф. як парт. альтернативи ВУАН). Вважався фа­ктич. Президентом ВУАН, після смерті Д. Заболотного ві­ді­грав ключову роль у при­значен­ні на його посаду О. Богомольця. Від 1930 — за­ступник директора Ін­ституту екс­перим. біо­логії і патології Наркомату охорони здоровʼя УСРР (Київ). 1933 виключений із партії як «класовий ворог, буржуазний націоналіст, дворушник (затаював у минулому своє соцпоходже­н­ня — син попа), що, пролізши до партії на керівну роботу для зриву соцбудівництва, добирав на керівну радянську роботу класово-ворожі націоналістичні елементи». 1934 висла­ний на 3 р. до Казах­стану. Від 1936 жив і працював у м. Саратов (РФ); від 1941 — старший науковий спів­робітник клініки лікув. харчува­н­ня Ін­ституту харчуван­ня АМН СРСР (Москва). Досліджував про­блеми лікув. харчува­н­ня при ожирін­ні. 1957 реабіліт. і поновлений у партії. Від поч. 1960-х рр. — на пенсії.