Левицька Галя - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Левицька Галя

ЛЕВИ́ЦЬКА Галя (справж. – Левицька-Крушельницька Галина (Олена) Львів­на; 23. 01. 1901, м. Порохник, нині Ряшів. воєводства, Польща – 13. 07. 1949, Львів) – піаністка, педагог. Дочка Лева, сестра Сте­фи Левицьких, дружина Івана, мати Лариси, бабуся Тетяни Кру­шельницьких. Проф. (1940). Закін. Академію музики й виконав. мист-ва у Відні (1920; викл. Є. Ля­левич), Школу вищої майстерності у проф. П. Вайнґартена при ній. Вивчала також медицину, графологію, знала 8 європ. мов. Від 1920-х рр. проводила концертну діяльність (Відень, Прага, Перемишль, Стрий, Львів). Виконувала твори Л. ван Бетговена, Ф. Шопена, Ф. Ліста, а також сучас. укр. композиторів: В. Барвінського, М. Колесси, Р. Сімовича, Н. Нижанківського, П. Козицького, Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, В. Косенка. 1929–32 удосконалювала фортепіанну майстерність у нім. піаніста Е. Петрі у Львові. 1936–37 створила низку темат. концертів, присвяч. музиці різних стилів – класич., романт., а також спец. укр. музиці (увійшли твори М. Лисенка, сучас. композиторів Галичини та Рад. Укра­їни). Л. – перша виконавиця низ­ки творів галиц. композиторів: В. Барвінського (цикл «Канцона. Серенада. Імпровізація», 1922; цикл «Любов», 1931), М. Колесси (Сюїта, 1931), З. Лиська (Соната), Р. Сімовича (2-а Сюїта; обидва – 1937). Належала до типу піаністів-інтелектуалів. Її манера гри відзначалася чол., лапідар. способом вислову, позбавленим зовн. бравури і театр. пози, осо­бливу увагу приділяла педалізації. Виступала як учасниця камер. ансамблів із сестрами Стефанією (скрипка) і Марією (віолончель), а також Р. Криштальським (скрипка), П. Пшеничкою (віолончель), В. Стеценком (скрипка). Виконувала пар­тії фортепіано у концертах М. Голинського, О. Бандрівської, М. Сабат-Свірської. Від 1926 викладала у Стрий. філії Вищого муз. ін-ту (нині Львів. обл.). 1929–39 – проф. Вищого муз. ін-ту; 1939–40 – дир. муз. школи при Консерваторії; 1940–41, 1945–49 – проф. каф. спец. фор­тепіано Консерваторії; 1941–43 – викл. Держ. муз. школи (усі – Львів). Серед учнів – О. Криштальський, Ю. Новодворський, О. Шпот. Авторка рец., метод. розвідок з питань виконавства, а також кн. «Микола Лисенко: біографія у 15-ти новелах» (1938; 1997; під псевд. Оксана П’яти­горська), «Основи сучасної педа­лізації» (1997; обидві – Львів).

Літ.: Барвінський В. З концертової салі. Концерт Галі Левицької // Діло. 1927, 15 листоп.; Його ж. Фортеп’я­но­вий вечір Галі Левицької // Новий час. 1933, 12 берез.; Нижанківський Н. Галя Левицька // УВ. 1936, 26 листоп.; Гелитович К., Колесса К. Життя, віддане музиці // Музика. 1983. № 2; Михальчи­шин Я. Піаністка, гідна подиву // НС. Вар­шава, 1985, 12 трав.; Криштальський О. Спогади про львівських піаністів // Бібліографія українознавства. Л., 1994. Вип. 2; Медведик П. Діячі української музичної культури // Зап. НТШ. Т. 132: Пр. Музикозн. комісії. Л., 1996; Кашка­дамова Н. Фортеп’янне мистецтво у Львові: Ст. Рец. Мат. Т., 2001; Крушель­ницька Л. Рубали ліс: Спогади галичанки. Л., 2001; Лабанців-Попко З. Сто піаністів Галичини. Л., 2008; П’яністка та педагог Галина Левицька: Мат. обл. конф. викл. фортеп’ян. відділів муз. уч-щ та мист. шкіл, присвяч. пам’яті Г. Левицької (Львів, 6 жовт., 2004). Л., 2012.

Р. Е. Мисько-Пасічник

Стаття оновлена: 2016