Левицький Василь Софронович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Левицький Василь Софронович

ЛЕВИ́ЦЬКИЙ Василь Софронович (псевд.: Вадим Інший, Василь Софронів, Василь Софронів Левицький, Василь Софронович; 14. 12. 1899, с. Стриганці, нині Стрий. р-ну Львів. обл. – 01. 11. 1975, м. Торонто, Канада) – письменник, публіцист, драматург. Воював 1917–20 у складі Легіону УСС. Після повеpнення з польс. полону навч. в Укр. (таєм.) ун-ті у Львові (1921–23) та Карловому ун-ті в Празі (1924–25). Від 1926 пpацював у Львові у вид-ві І. Тик­тоpа, pедагував г. «Новий час», вів окpему pубpику «З госпо­даpсько-коопеpативного життя» у г. «Діло»; від 1928 – співpед., 1932–43 – гол. ред. «Господаp­сько-коопеpативного часопису»; водночас 1929–39 редагував ж. «Літопис Червоної Калини», на шпальтах якого пропагував ідею укр. державності, та 1934–39 разом з Р. Купчинським – місячник «Кооперативна родина», в якому, окрім госп.-кооп. публікацій, друкував матеріали про укр. літ-ру і мист-во, чимало статей присвячував жінкам та дітям. Був чл. літ.-мист. об’єдн. «Митуса», друкував нариси, оповідання, новели, репортажі в однойм. місячнику, а також у часописах «Назустріч», «Літературно-науковий вісник» та ін. Як драматург дебютував п’є­сами «Печери: Сценіч. образок на три дії» (1922), «Свято весни: Сценіч. образок на дві дії зі співами та хороводами» (1926; музика І. Лісовика) та «Чудо свя­того Николая: Драм. картина на три дії» (1933), за якими постав­лені вистави у львів. театрах. Співавтор альбому «Українські Січові Стрільці: 1914–1920» (Л., 1936; художник І. Іванець), в якому як очевидець і учасник бойових дій відтворив атмосфе­ру стрілец. епопеї розділами «Українські Січові Стрільці», «Пер­ші бої», «На Бескидах», «Маківка», «У. С. С. на Волині». Під час 2-ї світ. вій­ни – літ. кер. театру малих фоpм «Веселий Львів» (1942–43), співроб. тижневика «Земля» (1944–45), що видавав­ся у м. Плауен для с.-г. pобіт­ників з Укpаїни, вивезених для пpимус. pобіт у Німеччину. 1948 емігрував до Канади, працював літ. ред. газет «Вільне слово» (1954–60) та «Новий шлях» (1960–72) у Торонто, у гуморист. ж. «Лис Микита» Е. Козака друкувалися його афоризми «міні-мислі». Ак­тивно займався громад. діяльністю, був чл. «Етнічної преси Канади», Патріархал. руху, спіл­ки «Слово». Засн. і голова Спілки укр. журналістів Канади (1966–69). Перекладав з франц. та нім. мов, зокрема твори Ґі де Мопас­сана, П. Меpіме, О. де Бальзака.

Тв.: Під сміх вій­ни. Л., 1921; Бо вій­на вій­ною. Л., 1922; Грішник. Л., 1927; Липнева отрута та інші оповідання. Л., 1934; Кланялися вам три України. Торонто; Вінніпеґ, 1970; Липнева отрута: Вибране. Торонто; Вінніпеґ, 1972; Юний скоморох: Зб. п’єс. Торонто; Вінніпеґ, 1972; Під веселим оборогом: Зб. п’єс. Торонто; Вінніпеґ, 1974.

Літ.: Клиновий Ю. Дещо пpо пpи­забутого майстpа укpаїнської новелі // Софpонів-Левицький В. Липнева отpу­та. Торонто; Вінніпеґ, 1972; Марун­чак М. Історія українців Канади. Вінніпеґ, 1974. Т. 2; Його ж. Біографічний довідник до історії українців Канади. Вінніпеґ, 1986; Костюк Г. Зустрічі та прощання: Спо­гади. Едмонтон; Торонто, 1998. Кн. 2; Кулеша Н. Українська преса у Німеч­чині 1919–1945 рр.: формування та функціонування. Л., 2009.

Н. М. Кулеша

Стаття оновлена: 2016