ЛЕВИ́ЦЬКИЙ Леопольд Іванович (07. 08. 1906, с. Бурдяківці, нині Борщів. р-ну Терноп. обл. — 14. 05. 1973, Львів) — графік, живописець. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1970). Член СХУ (1944). Навч. 1930–31 у Парижі в Ю. Панькевича, Краків. АМ (1931–32, диплом отримав 1962; викл. Ю. Ме­гоф­фер, Ф. Паутч, В. Яроцький). Захопився авангард. ідеями. Іні­ціатор та спів­засн. обʼ­єдн. «Кра­ків. група». 1932 організував ви­­ставку, яку через соц. спрямованість і гостру тематику творів («Павук», «Комсомолка», «Тюрма», «Боротьба робітників з поліцією»; усі — 1932) було закрито. Л. увʼязнили на три тижні, виключили з Академії. У 1930-х рр. за ним на­глядала поліція. У вересні 1939 Л. очолив міськраду у м. Чортків Терноп. обл. Спів­­працював із г. «Нове життя», працював декоратором Будинку офі­церів. Від 1946 — у Львові: голо­ва організації СХУ (1948–49). Вірячи соціаліст. ідеалам, у 1930-х рр. створював живописні полотна та офорти в екс­пресивно загостре­ній формаліст. манері, із сильною геометризацією форм, прагнучи роз­крити морал.-етич­ні критерії життя людини і су­спільства. Але, не­зважаючи на гостру класову тематику, виявилося, що таке мистецтво ненависне більшов. режиму. У 1960-х рр. виробив власну стиліст. манеру, у якій по­єд­нав дит. без­посередність, академ. зна­н­ня, формал. досягне­н­ня екс­пресіоніст. бунтівливої молодості та мудрість зрі­лої людини. Л. — майстер композиц. та колористич. знахідок. Використовуючи стилістику екс­­пресіонізму, кон­структивізму, частково кубізму та футуризму, він виконував композиції у стилі ґротеску, які стали на­дба­н­ням укр. авангарду. Осн. техніки — офорт, акватинта, суха голка, лі­но­гравюра, літо­графія, моноти­пія, акварель, рисунки олівцем і тушшю. Учасник ви­ставок від 1932. Персон. — посмертні у Льво­­ві (1974, 1976, 2006), Києві (1976). Серед учнів — Є. Без­ніско, Т. Бриж, В. Буглак, З. Кецало, І. Остафійчук, В. Патик, Б. Пікулицький. 1989 у Львові та 1996 також у рідному селі від­кри­то Левицького Л. Художньо-ме­моріальні музеї.