Левицький Леопольд Іванович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Левицький Леопольд Іванович

ЛЕВИ́ЦЬКИЙ Леопольд Іванович (07. 08. 1906, с. Бурдяківці, нині Борщів. р-ну Терноп. обл. – 14. 05. 1973, Львів) – графік, живописець. Засл. діяч мист-в УРСР (1970). Чл. СХУ (1944). Навч. 1930–31 у Парижі в Ю. Панькевича, Краків. АМ (1931–32, диплом отримав 1962; викл. Ю. Ме­гоффер, Ф. Паутч, В. Яроцький). Захопився авангард. ідеями. Іні­ціатор та співзасн. об’єдн. «Кра­ків. група». 1932 організував ви­ставку, яку через соц. спрямованість і гостру тематику творів («Павук», «Комсомолка», «Тюрма», «Боротьба робітників з поліцією»; усі – 1932) було закрито. Л. ув’язнили на три тижні, виключили з Академії. У 1930-х рр. за ним наглядала поліція. У вересні 1939 Л. очолив міськраду у м. Чортків Терноп. обл. Спів­працював із г. «Нове життя», працював декоратором Будинку офі­церів. Від 1946 – у Львові: голо­ва орг-ції СХУ (1948–49). Вірячи соціаліст. ідеалам, у 1930-х рр. створював живописні полотна та офорти в експресивно загостре­ній формаліст. манері, із сильною геометризацією форм, прагнучи розкрити морал.-етич­ні критерії життя людини і сусп-ва. Але, незважаючи на гостру класову тематику, виявилося, що таке мист-во ненависне більшов. режиму. У 1960-х рр. виробив власну стиліст. манеру, у якій поєднав дит. безпосередність, академ. знання, формал. досягнення експресіоніст. бунтівливої молодості та мудрість зрі­лої людини. Л. – майстер композиц. та колористич. знахідок. Використовуючи стилістику екс­пресіонізму, конструктивізму, частково кубізму та футуризму, він виконував композиції у стилі ґротеску, які стали надбанням укр. авангарду. Осн. техніки – офорт, акватинта, суха голка, лі­ногравюра, літографія, моноти­пія, акварель, рисунки олівцем і тушшю. Учасник виставок від 1932. Персон. – посмертні у Льво­­ві (1974, 1976, 2006), Києві (1976). Серед учнів – Є. Безніско, Т. Бриж, В. Буглак, З. Кецало, І. Остафійчук, В. Патик, Б. Пікулицький. 1989 у Львові та 1996 також у рідному селі відкри­то Левицького Л. Художньо-ме­моріальні музеї.

Тв.: графіка – «Жінка з цебрами», «Похорон третього класу», «Сповідь», «Вуличний старець», «Міква», «Ярмарок» (усі – 1930-і рр.), «Банкір» (1932), «Вулиця», «Місто» (оби­два – 1950-і рр.), «Дівчата» (1961), «Дру­жина» (1970-і рр.); цикли – рисунків «Начерки із солдатського життя» (1944–45), ліногравюр «З оповідань мого бать­ка» (1947), «З моїх спогадів» (1947–48), «Слідами великого перелому» (1949), «Старе і нове» (1957), «Ґетто», «Маски» (обидва – 1960-і рр.), «Як ми жили за океаном» (1960); іл. – до творів Я. Галана, С. Тудора (обидва – 1950-і рр.), П. Козланюка (1955); живопис – «Переяславська рада» (1948), «Малий І. Фран­ко в ковальні батька» (1952), «Дума про возз’єднання» (1954), «День навчання» (1960-і рр.); цикл «Г. Сковорода» (1960-і рр.).

Літ.: Якущенко Г. Леопольд Іванович Левицький: Нарис про художника. К., 1969; Островский Л. Леопольд Левиц­кий. Москва, 1978; Леопольд Левиць­кий: Спогади про художника: Наук. зб. Л., 2004; Леопольд Левицький: Альбом. К., 2006; Джума Г. Леопольд Левиць­кий – людина і художник (до 100-річчя від дня народж.) // Літопис Нац. музею у Львові ім. Андрея Шептицького. 2006. № 4(9).

Л. М. Павлишин

Стаття оновлена: 2016