Левицький Павло Олександрович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Левицький Павло Олександрович

ЛЕВИ́ЦЬКИЙ Павло Олександрович (26. 06. 1926, c. Григорівка Чаплин. р-ну, нині Херсон. обл. – 02. 02. 2000, Вінниця) – скульптор. Обл. премія ім. М. Трублаїні (1975). Чл. НСХУ (1992). Учасник 2-ї світ. вій­ни. Бойові нагороди. Закін. Харків. худож. ін-т (1962). Відтоді працював на Вінн. худож.-вироб. комбінаті. Учасник обл., всеукр. мист. виставок від 1974. Створював станк. і монум. скульп­тури, пам’ятні знаки. Деякі роботи зберігаються у Вінн. худож. і краєзн. музеях.

Тв.: пам’ятники – комсомольцям 1920-х рр. (смт Томашпіль Вінн. обл., 1969), І. Бевзу (Вінниця, 1982); мемор. комплекс на честь полеглих воїнів (Він­ниця, 1972); «Командир партизанського загону» (1973); скульптурні композиції – «Материнство», «Клятва партизан», «Мати і дитя» (усі – 1974), «Пієта» (1987), «Трагедія вій­ни» (1990); пам’ятні знаки жертвам фашизму (м. Гай­син Вінн. обл., 1977), жертвам репресій 1937–39 (1990).

Літ.: Вінниччина історична в образотворчому мистецтві: Альбом. В., 2011.

Л. Н. Гринюк

Стаття оновлена: 2016