ЛЕ́ВИЧ Веніамін Григорович (17(30). 03. 1917, Харків — 19. 01. 1987, м. Ін­гл­вуд, шт. Нью-Джерсі, США, по­­хов. в Ізраїлі) — фізико-хімік. Член-кореспондент АН СРСР (1958–78). Премія ім. Д. Менделєєва АН СРСР (1963), Паладієва медаль Амер. хім. товариства (1973). Закін. Харків. університет (1937). Під керівництвом Л. Ландау захистив доктор. дис. у Моск. пед. ін­ституті. 1940–58 працював в Ін­ституті фіз. хімії АН СРСР; 1958–72 — зав. теор. від­ділу Ін­ституту електрохімії АН СРСР (був най­ближчим соратником О. Фрум­кіна, який вважав Л. своїм на­ступником на посаді директора; обидва — Москва); водночас 1940–49 — у Моск. пед. ін­ституті; 1950–64 — у Моск. інж.-фіз. ін­ституті; 1964–72 — у Моск. університеті. 1972 подав документи на виїзд в Ізраїль, але до­зволу не отримав. При цьому був звільнений з роботи. 1977 очолив семінар т. зв. вчених-від­мовників. 1978 емігрував до Ізраїлю. Від 1979 — проф. коледжу ім. А. Айнштайна в США, на базі якого створив Ін­ститут приклад. хім. фізики, що був затвердж. опікун. радою Нью-Йорк. університету (нині Ін­ститут фіз.-хім. гідродинаміки); водночас був проф. Тель-Авів. університету. Наукові дослідже­н­ня присвячені фундам. теор. про­блемам фіз. хімії — за­стосуван­ню методів теор. фізики до ви­вче­н­ня фіз.-хім. процесів, насамперед гідродинаміки. Його праці з теорії конвектив. дифузії збагатили дослідж. у галузі електрохім. кінетики. Створив теорію пере­носу речовини до поверх­ні роз­ділу фаз і теорію концентрац. поляризації при проходжен­ні електрич. струму через роз­чини. Заклав основи статистико-термодинам. теорії по­двій. електрич. шару з врахува­н­ням дис­кретності іон­ного заряду, досліджував вплив поверх­нево-актив. речовин на рух рідин, коагуляцію аерозолів і колоїдів у турбулент. потоках, масооб­мін­ні процеси тощо. В остан­ні роки життя пере­важно ви­вчав теор. пита­н­ня турбулент. руху рідин.