Левік Борис Веніаминович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Левік Борис Веніаминович

ЛЕ́ВІК Борис Веніаминович (24. 10(05. 11). 1898, Київ – 03. 09. 1976, Москва) – музикознавець, педагог. Брат В. Левіка. Канд. мистецтвознавства (1941), доц. (1935). Навч. у Київ. (1913–22; кл. фортепіано К. Михайлова, композиції – Б. Лятошинського), закін. Моск. (1924, кл. композиції Р. Ґлієра; 1928, істор.-теор. ф-т у М. Іванова-Борецького) консерваторію. Від 1922 мешкав і працював у Москві: 1930–49 – викл. каф. історії музики Консерваторії; 1936–41 – заоч. Муз.-пед. ін-ту; 1943–46 – Вищого уч-ща військ. диригентів; 1946–48, 1953–56 – зав. каф. історії музики Держ. муз.-пед. ін-ту ім. Гнесіних. Автор праць з історії музики переважно у жанрі персон. портретів, життєвого і твор. шляху композиторів, колектив. монографій, навч. посіб., передмов до музикозн. праць, нотних видань окремих творів муз. класики.

Літ.: Александр Гедике. Москва, 1947; «Каменный гость» А. Даргомыжского, «Моцарт и Сальери» Н. Римского-Корсакова, «Скупой рыцарь» С. Рахманинова. Москва; Ленинград, 1949; Франц Шуберт. Москва; Ленинград, 1952; «Сельская честь» Масканьи. Москва, 1957; История музыкознания в Германии и Австрии от конца XVIII до конца XIX века. Москва, 1965. Т. 1; 1966. Т. 2 (спів­авт.); Рихард Ваґнер. Человек и художник. Москва, 1977.

І. С. Куркова

Стаття оновлена: 2016