Левінсон Євген Адольфович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Левінсон Євген  Адольфович

ЛЕВІНСО́Н Євген Адольфович (07(19). 10. 1894, Одеса – 21. 03. 1968, Ленінград, нині С.-Петербург) – архітектор. Д-р арх-ри (1946), чл.-кор. Академії буд-ва і арх-ри (1941). Сталін. премія (1951; вок­зал у м. Пушкіно Ленінгр. обл.). Золота медаль АМ СРСР (1963). Держ. нагороди СРСР. Навч. у Петрогр. ін-ті цивіл. інж. (нині С.-Петербург; 1915–16) та Ленінгр. вищому художньо-тех. ін-ті (1924–27). Працював 1918–23 художником-оформлювачем у театрах Одеси; 1932–45 – у Ленінгр. інж.-буд. ін-ті; 1945–68 – у Ленінгр. ін-ті живопису, скульптури та арх-ри: від 1947 – проф.; водночас від 1932 очолював архіт.-планув. майстерню ін-ту «Ленпроект». Серед реаліз. проектів у Ленінграді в складі автор. колективів – будинок радторгслужбовців на Кам’яноострів. проспекті, № 55 (1930–32), Палаци культури Пром­кооперації (1931–38) та з-ду ім. Леніна (1953–72), житл. квартали на Щемилівці (1930–50-і рр.), павільйон і перон. зал ст. метро «Автово» (1951–55), готель «Радянський» (1967), Дім мод на Кам’яноострів. проспек­ті, № 37 (1968). Автор архіт. час­тин пам’ятників Т. Шевченку у м. Канів (нині Черкас. обл.) та Києві (обидва встановлено 1939, скульптор М. Манізер).

Д. О. Мироненко

Стаття оновлена: 2016