Левченко Гаврило

Визначення і загальна характеристика

ЛЕ́ВЧЕНКО Гаврило (26. 03(07. 04). 1879, с. Козел, нині Михайло-Коцюбинське Черніг. р-ну Черніг. обл. — після 1925, за ін. даними — 1937) — письмен­ник, педагог, культурний діяч. Закін. учит. ін­ститут. Учителював у Васильків. пов. Київ. губ. У 1910-х pp. — голова «Укр. громади» (м. Пирятин, нині Полтав. обл.). Організовував земські школи, кооперації, б-ки, театр. гуртки. За рев. і просвітн. діяльність за­знавав арештів. Друкувався від 1905, зокрема у ж. «Рідний край». У комедіях та драмах «На межі» (1907), «День правди» (1909), «За друзі своя» (1912; обидві — у спів­авторстві з В. Товстоносом), «Цивільний шлюб», «Шахрай» (обидві — 1914), «Як журавлі кричать» (1915), «Юрко Огневик» (1918) постають гос­трі конфлікти в житті укр. села. У пʼєсі «Світова справа» (1916) зображено нові су­спільно-екон. процеси, істор. давнині присвяч. трагедію «Князь Хорив» (1912), роз­думами про сутність життя сповнено драму «Смерть» (1914). Пʼєси Л. входили до репертуару профес. театр. труп та аматор. колективів. Автор зб. лірики «Стогін життя» (1913), зб. оповідань «Московка» (1914; обидві — Київ), «Щось більше од коха­н­ня та інші оповіда­н­ня» (1916), «Оповіда­н­ня», «Чернігівські силуети» (усі — Пирятин), зб. «Драматичні твори» (Рокитне; усі — 1918). У роз­відці «Народна освіта і земство на Україні» (1914) ви­ступив за роз­виток освіти українською мовою, за нац. від­родже­н­ня України. Ре­прес. 1937. Реабіліт.

Літ.: Ротач П. Матеріали до українсь­кого біо­графічного словника. Літературна Полтавщина // Архіви України. 1966. № 4.

І. М. Лисенко

Завантажити статтю