Легальний марксизм - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Легальний марксизм

«ЛЕГА́ЛЬНИЙ МАРКСИ́ЗМ» – ідейно-політична течія. Виникла у Рос. імперії в середовищі інтелігенції у ході обговорення питань, пов’яз. із осмисленням поступу капіталізму, а також критики доктрини народництва на ґрунті окремих філос., сусп.-політ. і екон. ідей марксизму. Означення цієї течії як особл. різновиду марксизму зумовлено переважно тим, що її представники, на відміну від діячів радикал. рев. крила послі­довників екон. учення К. Маркса, в тогочас. рос. умовах могли вміщувати публікації у легал. пресі («Новое слово», «Начало», «Научное обозрение», «Жизнь», «Вопросы философии и психологии», «Русская мысль» тощо). З-поміж відомих діячів і мислителів до кола таких публіцистів належали П. Струве, М. Ту­ган-Барановський, М. Бердяєв, С. Булгаков, Б. Кістяківський, М. Водовозов. У розвиткові «Л. м.» виокремлюють два періоди: у перший з них (1-а пол. 1890-х рр.) провідні представники цієї течії намагалися прищепити марксизмові кантів. критицизм; у другий (кін. 19 – поч. 20 ст.) – ко­лишні «легал. марксисти» почали розвивати принципи ідеаліст. філософії, помітно зблизилися у своїх поглядах з бернштейніанством, австр. школою економіки, поглядами міністра фінан­сів Австро-Угор. імперії Е. Бьом-Баверка та нім. соціолога. Г. Зім­меля. У перший період «легал. марксисти» заявляли, що вони взяли з учення К. Маркса лише дійсно наук. елементи (серед них – постулат про те, що соціалізм є кінц. сусп. ідеалом) і відкидали його рев. аспекти, особливо ідею диктатури пролетаріату. Водночас вони обстоювали необхідність поступ. вдосконалення капіталізму, надання йому форми цивіліз. безперерв. процесу соц. перетворень. Програм. твором «Л. м.» стала книга П. Струве «Критические заметки к вопросу об экономическом развитии России» (С.-Пе­тербург, 1894). У ній автор розвінчував народників як захисників дріб. вироб-ва й вітав капіталізм, до якого закликав «піти на виучку». П. Стру­ве розглядав проблему взаємин сусп. класів і політ. партій з позицій еволюціонізму, а універсал. формою вирішення супе­речностей між класами та партіями вважав компроміс (розвиток демократії – вища школа компромісу). М. Туган-Барановський неодноразово висловлював не­згоду з висновками К. Маркса щодо тенденції зубожіння пролетаріату і, посилаючись на реал. факти та аналізуючи й узагальнюючи їх на основі марксист. методології, доводив, що рівень життя робітників у розвинених капіталіст. країнах неухильно зростає і що в кінц. підсумку ро­бітники цих країн мають користь з успіхів капіталіст. пром-сті. У праці «Русская фабрика в прошлом и настоящем» (С.-Пе­тер­бург, 1898) він обґрунтував положення про фундам. характер дії екон. законів і у зв’язку з цим наголошував на неминучості розвитку економік усіх країн світу, зокрема й Росії, шляхом створення у них капіталіст. ринку і конкуренції, запровадження тех. реорганізації вироб-ва, фор­мування нових соц. груп і класів, насамперед підприємців та робітників. У деяких полеміч. стат­тях М. Туган-Барановський запропонував оригін. класифікацію соціаліст. й комуніст. доктрини: «держ.» соціалізм школи К.-А. Сен-Сімона та його послідовників, «синдикал.» соціалізм Л. Блана й Ф. Лассаля, «комунал.» (або «кооп.») соціалізм Р. Оу­ена й Ш. Фур’є, «анарх.» соціалізм П.-Ж. Прудона і П. Кропоткіна. Щоб послабити неприйнятні з позиції філософії свободи висновки щодо неминучості у процесі розвитку капіталізму надмір. регламентації діяльності особистості й обмеження її свободи, М. Туган-Барановсь­кий вказував на необхідність розвитку приват. й кооп. підприємництва, поєднання ве­ликого та дрібного вироб-ва, звільнення його від жорсткої держ. опіки, запровадження гро­мад. самоврядування у труд. асоціаціях, розподілу за працею. Водночас він зазначав, що приватна власність і здорова конкуренція здатні постійно сти­мулювати людей до технол. онов­лення й удосконалення орг-ції вироб-ва, а це, у свою чергу, дає змогу розширювати можливості задоволення матеріал. і духов. потреб більшості чл. сусп-ва, гармонізувати взаємини між ними, зрештою ліквідувати експлуатацію людини людиною, яка зумовлює й закріплює соц. нерівність і антагонізм інтересів. Зважаючи на те, що «легал. марксисти» виступали проти рос. самодержав­ства, за демократ. права й свободи, а у підцензур. пресі популяризували деякі положення екон. теорії К. Маркса, ортодоксал. марксисти на чолі з В. Ле­ніним пішли на тимчас. угоду з ними. Завдяки цьому соціал-демократи отримали доступ до легал. ж. «Новое слово», «Научное обозрение» й «Начало», які видавали у С.-Пе­тербурзі «ле­гал. марксисти», і досить швидко сформували в середовищі інтелігентів думку про неспроможність екон. та соц.-філос. ідей народництва сприяти поступові Росії. Соціал-демократи й «легал. марксисти» спільно підготували зб. ст. «Материалы к характеристике нашего хозяйст­венного развития» (С.-Пе­тер­бург, 1895). Проте вже невдовзі В. Ленін і Г. Плеханов акти­візу­вали критику «легал. марксис­тів» як ідеологів ліберал. буржу­азії. У полеміч. запалі Г. Плеханов навіть назвав їх «поліцай-соціалістами». За оцінкою В. Ле­ніна, «Л. м.» був викривленням революційності вчення К. Мар­кса. Він звинувачував П. Струве у наполяганні на безпристрас. констатації неминучості низки фактів і фактич. запереченні ви­знання аналізу явищ соц. дійсності з позиції інтересів трудящих (класового підходу) як нібито дійсно об’єктив. й наукового. У другий період розвитку «Л. м.» у працях М. Туган-Барановського, П. Струве і Б. Кістяківського, які вміщували публікації у засн. ними 1902 у м. Штут­тґарт (Німеччина) ліберал. двотижневикові «Освобождение», чітко виявилася тенденція до виправдання й своєрід. апології монополіст. капіталізму. Ці автори вже не наполягали на марксист. положенні про неминучий перехід від капіталізму до соціалізму і не характеризували марксизм як велику й багату за змістом систему наук. поглядів. Натомість вони критично оцінювали матеріаліст. ро­зуміння історії та екон. теорію марксизму. М. Бердяєв і С. Бул­гаков 1904–05 розпочали спіль­но редагувати у С.-Пе­тербурзі реліг.-філос. ж. «Новый путь» і «Вопросы жизни». М. Бердяєв розвивав ідеї християн. «містич.» реалізму, зверненого як про­ти держ.-церк. традиції, так і проти марксизму, який він характеризував як одну з релігій; С. Булгаков під впливом ідей філософа й поета В. Соловйова та письменника Ф. Достоєвського перейшов на позиції хри­стиян. соціалізму. П. Струве, Б. Кістяківський і М. Туган-Барановський виступили ідеологами й актив. організаторами помірк. руху конституціоналістів, що призвів до створення 1905 Партії нар. свободи (див. Конституційно-демократична пар­тія). У дусі неокантіанства, що оголосило основополож. і керів. началом у житті людей певні надістор. духовні цінності, насамперед морал., вони дійшли до висновку про те, що сусп. прогрес цілком визначається розвитком культур. цінностей людства (гол. джерело істор. поступу не у сфері матеріал. ви­роб-ва, а у сфері свідомості), і на ґрунті цих ідей гостро критикували марксизм за недооцінку останнім ролі особистості в історії.

Літ.: Ермичев А. А. Три свободы Н. Бер­дяева. Москва, 1989; Пивоваров Ю. Крестоносец русской свободы // Лит. обозрение. 1990. № 12; Зотова З. М. Петр Бернгардович Струве // Вопр. исто­рии. 1993. № 8; Сорвина Г. Н. Михаил Туган-Барановский: первый российский экономист с мировым именем. Москва, 2005.

В. І. Головченко

Стаття оновлена: 2016