Легальність - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Легальність

ЛЕГА́ЛЬНІСТЬ (лат. legalis – законний) – політико-правова категорія, що означає відповідність певного об’єк­та (нормативного акта, державної влади, дій чи бездіяльності людини і громадянина, суб’єкта владних повноважень тощо) формальним вимогам чинного законодавства. За М. Вебером, Л. – відповідність закону (або ін. правилам) у тому вигляді, в якому він установлений уповноваженими органами влади (відтак легальною є влада, що спирається на офіційно визнані, документально закріплені та доведені до відома сусп-ва норми); П. Морріс вважає Л. визначал. властивістю об’єктив. сторони кожної держ. влади. Часто замість терміна «Л.» використовують поняття легітимність і навпаки. Напр., на думку А. Зайця, легальним може бути визнаний лише правовий закон, тобто закон, який фіксує правову ідею – справедливості, свободи прав людини (таким чином, держ. влада легальна тільки у тому випадку, коли вона легалізована юридично закріпленим законом). Однак легітимність передбачає відповідність не лише писаним норматив. правилам, а й принципам верховенства права, та характеризується необхідністю отримання визнання зі сторони сусп-ва, народу. В деяких випадках Л. суперечить легітимності, що спричинює індивід. і заг.-сусп. конфлікти, а на заг.-нац. рівні призводить до революцій. Відповідно, може отримати сусп. виправдання нелегал. діяльність певної групи людей, спрямов. проти легал., але нелегітим. держ. влади.

Літ.: Заєць А. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. К., 1999; Кола Д. Политическая социология / Пер. с франц. Москва, 2000.

С. В. Різник

Стаття оновлена: 2016