Легіон українських січових стрільців - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Легіон українських січових стрільців

ЛЕГІО́Н УКРАЇ́НСЬКИХ СІЧОВИ́Х СТРІЛЬЦІ́В – українська військова частина у складі австрійської армії, що діяла на російському фронті 1914–18. У серпні 1914 Голов­на українська рада створила у Львові Бойову управу УСС, яка звернулася до уряду Австро-Угорщини з проханням дозволити сформувати Легіон УСС. Незважаючи на отриману згоду, від перших днів створення частини їй чинили різноманітні перешкоди: на прохання відкликати з військ 100 укр. старшин цісар. командування відрядило лише 16, зокрема Г. Коссака, С. Горука, В. Дідушка, Д. Вітовського; для Легіону УСС передало 1000 важких однозаряд. гвинтівок, які ще 1888 знято з озброєння. Загалом до УСС зголосилося 28 тис. галичан, яких вистачило б на формування 2-х піхот. дивізій, але уряд і польс. політ. кола, побоюючись створення укр. війська, обмежили чисельність легіону 2-ма тис. стрільців і старшин. Осн. масу галичан – понад 100 тис. – мобілізов. до частин, які відправлено подалі від України, на італ. і серб. фрон­ти. Невишколених січовиків австр. командування вирішило одразу ж кинути на фронт проти наступаючих рос. військ, де на них че­кала неминуча загибель, але тодіш. тимчас. ком-р Т. Рожан­ковський відмовився виконувати авантюр. наказ, за що був усунутий з посади. Під командуванням М. Галущинського 3 вересня 1914 новобранці прийняли присягу у м. Стрий (нині Львів. обл.), оскільки Львів уже окупували царські війська, й від­були на доукомплектування у с. Го­ронда та Страбичів (нині оби­два – Мукачів. р-ну Закарп. обл.). Ядро Легіону УСС становили активісти січового, сокіл. і пласт. рухів, вчорашні гімназисти та студенти (серед новобранців – студентки О. Степанів, С. Галечко, Г. Дмитерко-Ратич). Наприкінці вересня 1915 стрілец. сотні вступили в перші бої з рос. козачими частинами у р-ні Верец. і Ужоц. перевалів. У жовтні 1915 січовики у складі 55-ї австр. дивізії перейшли у контрнаступ, подолали карпат. перевали і відбили у противника м. Борислав, Дрогобич (нині обидва – Львів. обл.) і Стрий. Але рос. генерал О. Брусилов перекинув з-під м. Перемишль (нині Польща) резерви і відновив становище. Легіон УСС відійшов до Карпат. На поч. березня 1915 січові стрільці зайня­ли позиції на схилах г. Маківка. Після захоплення восени 1914 Галичини рос. армія генерала М. Іванова розгорнула наступ через Карпати з метою прорватися в Угорщину. Штурм рос. підрозділами позицій Легіону УСС розпочався у ніч на 29 квітня. Внаслідок запеклих боїв, які тривали до 2 травня, рос. війська відкинуто за р. Головчанка. Найбільшої напруги бої ся­гнули 1–2 травня 1915. На Маківці загинуло 42 січовики, 76 за­знали поранень, 35 потрапило у полон. Наприкінці серпня 1915 галиц. курені знову втягнулися у запеклі бої у поділ. степах між р. Серет і Стрипа. 2 листопада зусиллями стрілец. куренів ліквідовано прорив росіян на м. Бе­режани (нині Терноп. обл.). В околицях міста, на схилах г. Лисоня, нещодавно реорганізов. полк УСС (командант отаман Г. Коссак) втратив убитими, полоненими й пораненими понад 700 старшин і стрільців. Зиму 1915–16 полк УСС перебував у тилу, займаючись військ. підготовкою та культ.-осв. роботою. 31 травня 1916 стрілец. делега­ція на чолі з Г. Коссаком прибула з фронту на похорон І. Фран­ка, який останні місяці свого життя провів у «Приюті для хворих і виздоровців УСС» у Львові. Січовики виносили домовину і су­проводжували катафалк до Личаків. цвинтаря, де на могилі по­клали вінок з написом: «Великому Каменяреві. Ми ломимо скалу». У ході Брусилов. прориву влітку 1916 цісар. командування знову прикрило січовими стрільцями найважливіший відтинок фронту – шлях із м. Під­гайці (нині Терноп. обл.) на Бережани. У боях у р-ні Лисоні від­значилися курін. отаман С. Горук, сотники А. Мельник, В. Кучаб­ський, З. Носковський, Ф. Чер­ник, Р. Сушко. На Лисоні декілька сот стрільців потрапили у рос. полон. Залишки полку УСС виведено у тил й переформовано, командантом признач. Ф. Кікаль. Восени 1916 стрілец. старшини на чолі з Д. Вітовським розпочали велику культ.-осв. місію на Волині, куди були направлені для орг-ції укр. комісаріатів з набору рекрутів до армії у Луцьку, Ковелі та Володимирі-Волинському. За короткий час вони заснували бл. 100 укр. шкіл; за допомогою громад. діячів Львова К. Студинського, Л. Мишуги, І. Крип’якевича придбали для них 1500 підруч. і вид. реліг. та худож. літ-ри, чимало приладів; організували Шевченків. свята. На фронт під Бережани полк повернувся у лютому 1917. Під час нового наступу рос. армії на Пд.-Зх. фронті стрілец. частина ціною знач. втрат утримувала фронт побл. с. Конюхи (нині Козів. р-ну Терноп. обл.). Згідно з умовами Брестського (Берестейського) мирного договору в березні–жовтні 1918 полк УСС під командуванням сотника О. Микитки у складі австро-нім. військ здійснив похід у Наддніпрян. Україну (Жмеринка–Бірзула–Херсон–Нікополь–Олександрівськ). У полк. наказі зазначалося: «Ніяких насильств і борб не зводити... Кара смерти заборонена... Поведение з людь­ми має бути чемне, миле, але не фамільярне... Говорити тільки по-українськи до населення». За Збручем полк практично не брав участі у бойових операціях, приділяючи гол. увагу культ.-осв. заходам серед наддніпрян­ців. Січовики відвідали о-в Хортиця, діячів т-ва «Просвіта» у Херсоні, історика Д. Яворницького, вдову І. Карпенка-Карого С. То­білевич, а також могили Т. Шевченка й І. Карпенка-Карого. При Легіоні УСС сформовано Кіш УСС – запасну частину, яка займалася набором і вишколом навобранців. При ньому діяли б-ка, стрілец. хор і оркестр під кер-вом М. Гайворонського, а також Пресова кватира, де пра­цювали О. Назарук, М. Голубець, Мирослав Ірчан, А. Лотоцький, Ю. Шкрумеляк, Л. Лепкий, О. Ку­рилас, М. Угрин-Безгрішний, І. Іва­нець, Ю. Буцманюк, Л. Ґец, О.-Р. Сорохтей та ін. Зусиллями митців налагоджено діяльність дух. оркестру та театр. трупи, випуск альманаху «Червона калина», сатир. ж. «Самопал» і «Са­моохотник», спец. поштівок. 1915 видано «Співанки УСС» – збірник творів стрілец. пісенника Р. Купчинського і композитора М. Гайворонського. Їхні пісні «Чуєш, брате мій», «Їхав стрілець на вій­ноньку», «Човен хитається серед води», «Засумуй, трембіто» добре відомі в Україні та діаспорі донині. У с. Пісочна (нині Микол. р-ну Львів. обл.) го­тував старшин і підстаршин Вишкіл УСС, який очолювали полковник Г. Коссак, підполковник К. Слюсарчук, майор М. Тарнав­ський. До нього приїздили спад­коємець цісар. престолу Карл (див. Карл І), а також митрополит Андрей Шептицький, який 28 жовтня 1917 освятив прапор УСС, створ. стрілец. художником І. Іванцем (із синього шовку та золотими літерами «УСС» на малиновому полі з одного боку, гербами Галичини та Києва – з ін.). Користувалися популярністю серед стрільців курси для неписьменних, стрілец. г-зія; відбувалися істор. читання, зма­гання з футболу та лижного бігу. Стрільці регулярно відвідували богослужіння, які проводили ду­хівники А. Базилевич, М. Їжак, А. Пшепюрський, Ю. Фацієвич. У стрілец. середовищі уродженець Полтавщини М. Гаврилко створив декілька проектів па­м’ятника Т. Шевченкові у Києві. На поч. жовтня 1918 полк УСС передислоковано з Херсонщини у Чернівці. Після утворення ЗУНР у листопаді 1918 він переїхав залізницею до Львова, де став ядром УГА.

Літ.: Назарук О. Слідами Українських Січових Стрільців. Л., 1916; Левицький К. Історія визвольних змагань галицьких українців з часів світової вій­ни 1914–1918. Л., 1928; Його ж. Великий зрив. Л., 1931; Українські січові стрільці 1914–1920. Л., 1935; Думін О. Історія легіону УСС 1914–1918. Л., 1936; Ріпецький С. Українське Січове Стрілецтво. Визвольна ідея і збройний чин. Нью-Йорк, 1956; За волю України. Істо­ричний збірник УСС. В 50-ліття збройного виступу Українських Січових Стріль­ців проти Москви. Нью-Йорк, 1967; Ли­твин М., Науменко К. Історія галицького стрілецтва. Л., 1990; Якимович Б. Збройні сили України: Нарис історії. Л., 1996; Матейко Р. Галицькі лицарі волі. Українські визвольні змагання на Тернопільщині 1900–1920 років у контексті історії України. Т., 2003; Рубльов О. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах (1914–1939). К., 2004; Лазарович М. Легіон Українських січових стрільців: формування, ідея, боротьба. Т., 2005; Ткачук П. Сухопутні війська України доби революції 1917–1921 рр. Л., 2009.

М. Р. Литвин

Стаття оновлена: 2016