Легування - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Легування

ЛЕГУВА́ННЯ (нім. legieren – сплавляти, від лат. ligo – зв’язую, з’єдную) – спеціальне внесення до складу металів і металевих сплавів пев­них (легуючих) хімічних елементів, переважно металів, з метою надання сплавам заданого хімічного складу та необхідних фізичних, хімічних і механічних властивостей. Л. дозволяє ство­рювати різноманітні метал. матеріали (сплави), які за своїми властивостями суттєво відрізняються від чистих металів за характеристиками міцності, зно­состійкості, жароміцності, корозійної стійкості тощо. Характер взаємодії атомів легуючих елементів і осн. металу, співвідношення їхніх атом. розмірів і електрохім. властивостей змінюють умови рівноважності фаз, утворення твердих розчинів і хім. сполук, т-ри твердофаз. перетво­рень, зумовлюють формування певного фазово-структур. стану і властивостей сплавів (легов. сталей і чавунів, сплавів кольор. металів). Для Л. сталей використовують переважно хром, ні­кель, марганець, кремній, воль­фрам, молібден, титан, ванадій, кобальт, ніобій, мідь, бор. Низьколегов. сталі містять у своєму складі до 2,5 % легуючих елементів у сумі, середньолегов. – 2,5–10 %, високолегов. – понад 10 %. У легов. чавунах використовують хром, нікель, алюміній, ванадій, титан; у сплавах міді – олово, цинк, свинець, алюміній, марганець, залізо, берилій; у сплавах алюмінію – кремній, мідь, магній, цинк, марганець, титан, цирконій; у сплавах магнію – алюміній, цинк, цирконій; у сплавах свинцю – олово, цинк. Легуючі елементи вводять у різних кількостях і поєднаннях в основному у вигляді спец. спла­вів (феросплавів). Процес Л. здій­снюють переважно шляхом вве­дення добавок легуючих елементів до розплаву осн. металу, рідше засобами хім.-терміч. оброблення або іонного бомбардування твердого металу. Залежно від цього розрізняють об’ємне або поверхневе Л.

Літ.: Хільчевський В. В., Кондратюк С. Є., Степаненко В. О., Лопатько К. Г. Матеріалознавство і технологія конструкційних матеріалів. К., 2002; Кузін О. А., Яцюк Р. А. Металознавство та термічна обробка металів. Л., 2002; Афтанділянц Є. Г., Зазимко О. В., Лопать­ко К. Г. Матеріало­знавство. Хн., 2012.

С. Є. Кондратюк

Стаття оновлена: 2016