Леґніца

ЛЕ́ҐНІЦА (Ліґниця; польс. Legnica, нім. Lieg­­nitz; до 1945 — Ліґніц) — місто Ниж­­ньосілезького воєводства, повітовий центр у Польщі, осере­док українського шкільництва та громадсько-культурного жит­тя. Знаходиться на р. Качава (притока Одри, бас. Балтій. моря), за 350 км від Варшави, за 60 км від м. Вроцлав, за 80 км від кор­дону з Німеч­чиною та за 60 км від кордону з Чехією. Площа 56,29 км². Насел. на­прикінці грудня 2013 складало 101 992 особи. За пере­писом 2002, пере­важну більшість жит. — 94,96 % — становили поляки; українцями себе називали 0,34 %, лемками — 0,24 %. Залізнична станція. Міста-побра­тими: Дрогобич (Львів. обл.), Вуп­перталь (Німеч­чина), Бланско (Чехія), Роан (Франція), Оренбург (РФ). Тер. Л. заселена здав­на, про що свідчать числен­ні ар­­хеол. знахідки. Достовірно ві­домо про наявність тут словʼян. поселень вже у 8 ст. Уперше Л. згадується в писем. джерелах 1149. Місто було однією зі столиць Сілез. князівства першої польс. князів. і королів. династії Пʼястів. Після поразки війська сілез. князя Генриха ІІ Благочестивого (тоді ж і загинув) від монголів у битві на Леґніц. полі 9 квітня 1241 Л. потрапила в облогу. Завдяки мужності захисників місто не здалося та стало остан­нім пунктом просува­н­ня військ Батия на Захід. Від 1248 — столиця незалеж. Леґніц. князівства. Завдяки роз­ташуван­ню на пере­хресті торг. шляхів з Німеч­чини через Вроц­лав і Краків до Києва тут стрімко роз­вивалися ремесла та торгівля. Зі смертю остан. пред­став­ника леґніц. гілки Пʼястів князя Ґеорґа-Вільгельма І 1675 Л. ві­ді­йшла до Австрії, унаслідок 1-ї Сілез. вій­ни 1742 — до Прус. ко­­ролівства Нім. імперії. Під час Семиріч. вій­ни 1760 побл. міста прус. військо черг. раз пере­могло ав­стрійське, а у серпні 1813 військо союзників під командува­н­ням прус. генерала Блюхера — франц. військо під командува­н­ням Макдональда. 1815–1919 та 1938–41 — місто прус. провінції Сілезія, 1919–38 та 1941–45 — прус. провінції Ниж­ня Сілезія. Після 2-ї світової вій­ни за умовами Потсдам. конф. Л. ві­ді­йшла до Польщі. У 2-й пол. 1940-х рр. майже все нім. насел. було виселене за межі ново­утвор. Польс. Нар. Респ., а на їхнє місце прибули пере­селенці зі сх. польс. тер., які уві­йшли до складу УРСР і Білорус. РСР. Унаслідок Акції «Вісла» в Л. зʼявилася значна укр. громада. 1945–84 у місті дис­локувався штаб Пн. групи військ СРСР, 1984–91 — Гол. командува­н­ня військ Зх. напряму СРСР, яке здійснювало заг. керівництво Зх., Пн. і Центр. групами військ, Білорус. та Прикарп. військ. округами. Тому поляки називали Л. «Маленькою Москвою». Рад. (рос.) війська звідси повністю були виведені 1993. У 1975–98 — центр Леґніц. воєводства. 1844 мешкало 13 150, 1880 — 37 157, 1900 — 54 882, 1939 — 78 456, 1945 — 25 085, 1960 — 65 тис. осіб. Л. — центр Леґніц.-Ґлоґув. рудного р-ну. У 1950-х рр. тут побудовано перший у Польщі мідноливар. завод. 1997 створ. спец. екон. зону «Леґніца». Нині у місті працюють понад 30 великих під­приємств, які, окрім виробництва міді, виготовляють гірн. машини й устаткува­н­ня, одяг, взу­т­тя, роялі та піаніно, харч. продукцію тощо. Є також знач. освіт. центром Ниж­ньосілез. воєводства. У 7-ми леґніц. ВНЗах навч. 16 тис. студентів. Серед памʼяток архітектури — готич. собор св. Петра і Павла (1329–90), костел св. Марії (12 ст.; сучас. ви­гляду набув після ре­­ставрації у 1-й пол. 19 ст.), костел св. Іоан­на Хрестителя (1333, 1714–20), замок Пʼястів (за­кладений на­прикінці 11 ст., не­одноразово пере­будовувався; нині пед. ін­ститут), стара (1737–41; нині театр) та нова (1902–06) ратуші. Укр. життя в Л. зосере­джується навколо від­ділу Обʼєд­на­н­ня українців у Польщі, укр. церков, зокрема православної Воскресі­н­ня Господнього та греко-катол. Успі­н­ня Пресвятої Богородиці, й заг.-осв. школи № 4 з українською мовою навч. Перші 3 р. (1957–60) укр. класи діяли при ліцеї у Злоториї, ними заві­дувала М. Павенцька. 1960 були при­єд­нані до початк. школи з євр. мовою навч. під дирекцією М. Таненцапфа. 1962 на їхній базі створ. укр. ліцей. Від 1999 він разом з г-зією № 10 складає єдиний комплекс заг.-осв. школи № 4. Директорами були: І. Снігур (1962–77), Я. Бекас (1977–91), Б. Гнатюк (1991–2001), О. Калитка (2001–06), від 2006 заклад очолює А. Гаврильчак-Маланчак. До серед. 1990-х рр. Леґніц. ліцей був єдиною укр. школою у Польщі. Нині у ліцеї та гімназії на­вчаються понад 100 учнів з усієї Польщі. Заг.-осв. школа № 4 від­значається високим рівнем роз­витку худож. самодіяльності учнів. Це, крім ін., хор «Полонина» (худож. кер. був М. Дуда, нині — Я. Левків) і танц. гурток (керувала Г. Димітрієва). Леґніц. гуртки худож. самодіяльності ви­ступали на всіх укр. фестивалях і багатьох концертах. У Леґніц. ліцеї на­вчалися вчені, громад. і культурні діячі В.-Р. Ющак, Т. Янків, В. Мок­рий, М. Чех, П. Тима, Я. Сирник, Б. Дрозд, Р. Дрозд, І. Галагіда, Ю. Стажинський, Б. Гук. Від 1991 функціонує Лемків. ансамбль пісні і танцю «Кичера» під керівництвом Ю. Стажинського. Цей колектив здобув популярність не лише у Польщі (премія ім. О. Кольберґа), а й за її межа­ми, зокрема ви­ступав в Україні, Боснії та Герцеґовині, Хорватії, Франції, Німеч­чині, Угорщині, Італії, Португалії, Словач­чині, Румунії, Мексиці, Перу, Коста-Риці. У Л. народилася укр. біатлоністка О. Під­грушна.

Літ.: Wielka Encyklopedia PWN. War­­szawa, 2003. T. 15.

С. Заброварний

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю