Лейкоз тварин - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лейкоз тварин

ЛЕЙКО́З ТВАРИ́Н – системне захворювання кровотворної та лімфоїдної тканин пухлинної природи, для якого характерні злоякісне розростання (проліферація), розвиток патологічних вогнищ кровотворення (метаплазія) і порушення процесу дозрівання кров’яних клітин (анаплазія). За міжнар. класифікацією пухлин домаш. тварин, опубл. 1975, лейкоз належить до групи пухлин. уражень кровотвор. та лімфоїд. тканин – гемобластозів. Перші відомості про захворювання на лейкоз коней датовані 1858, свиней – 1865, собак і котів – 1871, великої рогатої худоби – 1876, овець – 1922. Лейкоз діагностують у більшості видів ссавців – від сумчастого щура та морського лева до слона і мавпи, а також у всіх видів птиці, у різних сімейств і підрядів риб, рептилій, молюсків. Прямої залежності між захворюванням людей і тварин не виявлено. Серед с.-г. тварин на лейкоз найчастіше хворіє велика рогата худоба, рідше – вівці, коні, собаки та коти. Можуть хворіти тварини всіх порід переважно старшого віку. Л. т. зареєстровано практично в усіх країнах світу. Він завдає знач. екон. збитків, спричинених загибеллю, вибракуванням тварин, гальмуванням селекц.-племін. роботи, зменшенням обсягів продуктів тваринництва. Знач. поширення в Україні набув лейкоз великої рогатої худоби, вперше виявлений 1953 у Харків. обл. Згодом його зареєстровано в усіх обл. з різними рівнями розповсюдженості. Виокремлюють декілька форм лейкозу, які відрізняються за типом уражених клітин (лімфоїдний, мієлоїдний, моноцитоїдний, В- і Т-клітин­ний, еритроїдний), епізоотич. перебігом (ензоотичний, спорадичний), характером перебігу (гострий, підгострий, хронічний), клін. проявом (передклінічний, пухлинний), показниками крові (лейкемічний, сублейкемічний, алейкемічний), локалізацією і виникненням патол. процесу у різновікових груп тварин (т. зв. доросла, ювенільна, тимусна, шкірна та ін.). Етіологія та патогенез Л. т. вивчені недостатньо. Відомо понад 20 теорій і концепцій походження злоякіс. пухлин, серед них – протозойна, ембріонал., хім., фіз., інфекц., генет., вірусна і вірусно-генетична. Найбільш визнаними вважають дві останні. Розвиток Л. т. може бути пов’язаний з дією біол., фіз. (радіація), хім. та генет. чинників. За даними деяких дослідників, в етіології Л. т. велику роль відіграють онкорнавіруси, що належать до родини Retrоvi­ri­dae, яка об’єднує 7 родів; їхньою особливістю є наявність ферменту РНК-залежної-ДНК-полімерази (зворот. транскриптази, або ревертази), що забезпечує синтез вірусоспецифіч. ДНК на матриці геном. РНК ретровірусу. За ретровірус. інфекції в більшості випадків вірус. геном повністю або частково інтегрується в геном клітини господаря (лімфоцита), при цьому клітина не гине, клітинна проліферація збільшується або залишається на поперед. рівні. Симптоми хвороби неоднорідні та залежать від стадії й тривалості перебігу, форми прояву і ступ. ураження різних органів. Триває вона від кількох місяців до декількох років без поміт. клін. ознак. На початк. етапі захворювання при лейкеміч. перебігу збільшується кількість лейкоцитів у периферич. крові (лейкоцитоз). Згодом відбувається системне або регіонарне збільшення лімфовузлів, селезінки, утворюються пухлини у різних органах, екзофтальми. Часто Л. т. супроводжують втрата апетиту, зниження продуктивності, порушення дихання, розлади травлення, може розвиватися геморагіч. синдром. Діагноз встановлюють комплексно на основі епізоотол. даних, клін. ознак, патол.-анатом. змін і результатів лаборатор. дослідж. (гематол., гістол., серол. та молекулярно-генет.). Лікування Л. т. є нераціональним. Профілактику й заходи боротьби в Україні та в деяких зарубіж. країнах проводять лише серед великої рогатої худоби. Здійснюють їх на основі діючої Інструкції з профілактики та оздоровлення великої рогатої худоби від лейкозу.

Серед укр. фахівців, які вивчають Л. т. та розробляють заходи боротьби з ним, – М. Доронін, В. Бусол, М. Мандигра, Н. Субаєв, Б. Ярчук, А. Шиков, В. Кіпріч, С. Горбатенко.

Літ.: Бусол В. А., Доронин Н. Н., Ман­дыгра Н. С. и др. Лейкоз сельскохозяй­ствен­ных животных. К., 1988; Бурба Л. Г., Валихов А. Ф., Горбатов В. А. и др. Лей­козы и злокачественные опухоли живот­ных. 2-е изд. Москва, 1988; Проблемы лейкоза животных. Новосибирск, 1992; Каришева А. Ф. Спеціальна епізоотологія: Підруч. К., 2002; Гамота А. А., Завірюха В. І., Крупник Я. Г., Мисак А. Р. Пухлини тварин: етіологія, патогенез, діагностика, комплексна терапія: Навч. посіб. Л., 2007; Потоцький М. Лейкози ссавців (Leucosesmammalia) // ВМУ. 2007. № 7.

С. С. Мандигра

Стаття оновлена: 2016