Лейкоксен - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лейкоксен

ЛЕЙКОКСЕ́Н (від грец. λευχός – білий та ξευος – чужий) – полімінеральний мікрокристалічний агрегат оксидів титану (рутилу, атаназу та брукіту), кінцевий продукт зміни ільменіту, рідше – сфену, перовськіту та інших мінералів ти­тану. Термін запропонував 1874 нім. геолог К.-В. Ґюмбель. Склад і фіз. властивості Л. змінні. Осн. компоненти (у %): TiO2 – 80–90; Fe2O3 – 6–15. Вміст FeO менше 2 %. Густина 3,6–4,3. Колір ясно-коричневий, сірий, жовтуватий до білого. Буває слабо- та немагнітним. Походження пе­реважно гіпергенне; поширений у корах вивітрювання та розсипах; часто утворюється при гідротермал. умовах і метаморфізмі. Пром. родовища екзогенні, в основному древні титано-цирконієві розсипи (одне з найбільших у світі – Малишев­ське родовище циркон-рутил-ільменітових руд побл. м. Віль­ногірськ Дніпроп. обл.). При розробці екзоген. родовищ титану добувається разом зі зміненим ільменітом і рутилом. Значні поклади Л. також є у РФ і Франції.

В. С. Білецький, В. І. Павлишин

Стаття оновлена: 2016