Лейкфельд Павло Емільович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лейкфельд Павло Емільович

ЛЕ́ЙКФЕЛЬД Павло Емільович (06(18). 11. 1859, маєток Павлівка Бахмут. пов. Катеринослав. губ. – 1930-і-рр.) – психолог. Д-р філософії (1896), проф. Закін. істор.-філол. ф-т Харків. ун-ту (1883; у 1881 за працю «Логические учения Гер­берта Спенсера» нагородж. золотою медаллю), де був залиш. на каф. філософії для підготовки до професор. звання, від 1886 працював приват-доц., від 1893 – в. о. екстраординар. проф., від 1897 – екстраординар. проф., від 1899 – ординар. проф., від 1912 – засл. проф., заснував при Ун-ті кабінет експерим. психології. Від 1920 меш­кав у Сімферополі, працював проф., очолював каф. психології Крим. пед. ін-ту (також організував при каф. кабінет експерим. психології). Наук. дослідж. з логіки, психології, педагогіки, історії музики та філософії.

Пр.: Различные направления в логике и основные задачи этой науки. Х., 1890; К учению Аристотеля о бес­смер­тии души // Вѣра и разумъ. 1890. № 8; Математическая формула для опре­деления вероятности гипотез в ее приложении к научным построениям // Зап. Харьков. ун-та. 1898. № 4; Логика. Х., 1901; 1907; 1908; 1915; О гипотетических суждениях // Зап. Харьков. ун-та. 1906. Вып. 1; Средневековая и новая философия: Краткое извлечение из лек­ций, читанных в Харьковском университете. Х., 1907; 1908.

Літ.: Абашник В. А. Философская деятельность П. Э. Лейкфельда // Гра­ні. 2012. № 8(88).

В. І. Силяєва

Стаття оновлена: 2016