Лейтенант - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лейтенант

ЛЕЙТЕНА́НТ (франц. lieutenant, букв. – тримаючий місце, за зразком лат. locum tenens – намісник) – військове звання молодшого офіцерського складу в армії, на флоті, у правоохоронних органах та інших військових формуваннях більшості країн світу. Поперед­нє – молодший Л., наступне – старший Л. Звання Л. уперше почали використовувати у 15 ст. у Франції на позначення заст. нач. загонів (від кін. того ж століття – заст. ком-рів рот). Від 2-ї пол. 17 ст. у Франції та ін. країнах Л. – військ. звання у армії та на флоті. У Рос. імперії 1701–1917 звання Л. існувало тільки на флоті, в армії (окрім кавалерії та гвардії) йому відповідали звання капітан-поручик (1730–97), штабс-капітан (1797–1884, 1885–1906, 1912–17), поручик (1884–85). У Армії УНР, ЗС Укра­їнської Держави, УГА відповідниками звання Л. були хорунжий (молодший Л., Л.), поручник (старший Л.). У ЗС СРСР запроваджене 1935, у ЗС України – 1992 (перше звання Л. або молодшого Л. військовослужбовцям присвоює Міністр оборони України). У мотострілец., повітряно-десант., танк., інж. військах і артилерії за штатом Л., як правило, є ком-ром взводу. В більшості країн світу флот. звання Л. відрізняється за рангом від армій. (зокрема у США флот. Л. відповідає армій. капітанові), у ЗС України армій. і флот. звання Л. еквівалентні.

С. П. Корінний

Стаття оновлена: 2016