Лейцит - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лейцит

ЛЕЙЦИ́Т (від грец. λευχός – білий) – рідкісний типовий магматичний мінерал, алюмосилікат каркасної будови. Термін увів 1791 нім. мінералог А.-Ґ. Вернер. Формула: K[AlSi2O6]. Іноді містить домішки Na, Ca, Ti, Fe, Mg, Mn, досить рідко у мізер. кількості – Li, Pb, Cs. Склад у зразках з вулкану Везувію (Італія; у %): K2O – 20,59; Al2O3 – 23,22; SiO2 – 56,10. Має тетрагонал. сингонію; форми виділення: псевдокубічні кристали або вкраплені зерна. Густина 2,47; твердість 5,5–6,5. Колір переважно сірий; блиск скляний; напівпрозорий; крихкий; злам раковистий. Зустрічається у молодих вулканіч. лужних породах разом з лужними польовими шпатами, піро­ксенами, магнетитами; характерний для багатих на калій і бідних на кремнезем лав третин. і сучас. віків. Є рудою алюмінію та сировиною для отримання калієвих сполук. Значні поклади також знаходяться у Німеччині, США, Австралії, Вір­менії, Демократ. Респ. Конґо, Уґанді. В Україні виявлено у Дні­пров.-Донец. западині та Донбасі.

В. С. Білецький, В. І. Павлишин

Стаття оновлена: 2016