Лексикологія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лексикологія

ЛЕКСИКОЛО́ГІЯ (від лексика і …логія) – розділ мовознавства, що вивчає слово як основну одиницю мови і словниковий склад мови – лексику. Лексикол. дослідж. проводять в аспекті теорії слова, в семант., стиліст., функціон., істор., етимол., соціолінгвіст. та ін. аспектах. Залежно від синхрон. або діахрон. планів дослідж. Л. поділяють на опис. та історичну. Власні назви вивчає ономастика. Семант. аспекти лексич. одиниць досліджує лексична семантика (семасіологія). Серед цих аспек­тів – природа лексич. значення слова, його типи, структурування; слово як назва і явище номінації; полісемія, її типи і шляхи формування; лексико-семант. система мови та її конкретні вияви, що реалізуються в групуванні слів за їхніми значеннями або формою, за парадигмат. відношеннями або синтагмат. зв’язка­ми: синонімія, антонімія, гіпонімія, паронімія, омонімія, лексико-семант. групи, лексико-семант. поля, міжрівневі лексико-грамат. поля (кількості, інтенсивності, часу тощо), лексична валентність і сполучуваність та ін. Стиліст. аспекти вивчають, по-перше, у плані диференціації нац. мови на заг.-нар. і незаг.-нар. (діалектизми, жарґонізми, професіоналізми, сленґізми), а заг.-нар. – на літературну мову і просторіччя; по-друге, диференціації літ. мови на функціон. стилі; по-третє, емоц.-експресив. та емоц.-оцін. характеристик слів; по-четверте, худож.-естет. використання семант. та формал. особливостей слів (тропи, фігури мови). Істор. Л. досліджує розвиток як окремих слів, так і певних фрагментів лексич. системи мови – семант. полів, синоніміч. рядів, стиліст. шарів тощо, вплив на динаміку мови власне мовних і позамовних чинників, зв’язок слів з історією сусп-ва, ключові слова в той чи ін. період, запозичення з ін. мов, семант. явища і процеси (метафора, метонімія, синонімізація і десинонімізація та ін.), зміни значення слів, їхню деетимологізацію тощо. Крім власне семасіол. підходу до дослідж. лексико-семант. явищ у їхній історії (з увагою до семант. розвитку лексич. одиниць як таких), застосовують ономасіологічний (з увагою до способів найменування певного об’єкта та їхніх змін). Істор. Л. межує з етимологією.

Становлення Л. як окремого роз­ділу мовознавства відбулося пізніше порівняно з граматикою та фонетикою. Укр. Л., як і Л. ін. мов, спочатку розвивалася у межах лексикографії, виходячи з практ. потреб пояснення окремих слів та перекладу (від 11 ст. це було пояснення іншомов. слів, від 17 ст. і особливо від кін. 18 ст. – також специфіч. укр. лексики). Проблема слова була об’єктом філософії (природа слова як назви), риторики та піїтики (стиліст. функція слова, переносне значення, синонімія, стильова диференціація лексики). З розвитком порівнял.-істор. мово­знавства з’явилися дослідж. з етимології укр. слів (О. Потебня, Г. Ільїнський та ін.). О. Потебня опрацьовував і такі проблеми теор. семантики, як внутр. форма слова, лексичне значення (з поділом його на «ближче» і «дальше»), полісемія, слово як інструмент магіч. та естет. функцій мови. Наприкінці 19 – у 1-й третині 20 ст. учені почали активно опрацьовувати засади укр. термінології (І. Верхратський та ін.). Від кін. 20-х рр. 20 ст. з’явилися окремі розділи з Л. у курсах укр. мови Б. Ткаченка (1928), за ред. Л. Булаховського (1931), в «Курсі сучасної української літературної мови» (т. 1, К., 1951; автор П. Горецький) та «Сучасній українській літературній мові» («Лексика і фразеологія», К., 1973), а також у «Нарисах з загального мово­знав­ства» Л. Булаховського (К., 1955).

Провідні напрями укр. Л. (за хронологією, пріоритетністю та ступ. опрацьованості): 1) істор. Л. – історія та етимологія окремих слів (П. Бузук, Б. Кобилянський, О. Мельничук та ін.), темат. групи лексики (Л. Булаховський, А. Бурячок, В. Винник, М. Кочерган, Т. Голинська-Барановська та ін.), ширші дослідж. розвитку укр. лексики за семант. полями (В. Німчук), походження етнонімів на тер. України (О. Стрижак), розвиток укр. лексики в рад. період (І. Білодід, А. Москаленко, Л. Паламарчук), розвиток укр. лексики на тлі ін. сло­в’ян. мов повоєн. періоду (В. Коломієць); історія лексики літ. мови (Л. Булаховський, А. Генсьорський, М. Худаш, Ф. Ткач, П. Тимошенко, А. Москаленко, М. Жовтобрюх, О. Муромцева, В. Горобець та ін.); історія укр. термінології (Н. Москаленко, Т. Панько та ін.); лексичні за­позичення (І. Шаровольський, Д. Ше­лудько, О. Горбач, Й. Дзендзелівський, Г. Їжакевич, П. Лизанець, С. Семчинський та ін.); 2) діалектна Л. (В. Ващенко, Й. Дзендзелівський, М. Никончук, П. Гриценко, І. Сабадош, В. Куриленко, Г. Аркушин та ін.), нар. зоол., ботан., геогр., метеорол., мед. та ін. номенклатура (Л. Булаховський, Н. Дейниченко, А. Шамота, Т. Марусенко, М. Юрковський, О. Могила, Я. Вакалюк та ін.); 3) лексика мови худож. літ-ри (В. Ващенко, В. Ільїн, І. Білодід, Л. Скрипник, Л. Паламарчук, Л. Полюга, Г. Колесник, Я. Януш, А. Мойсієнко та ін.); 4) проблеми лексич. стилістики (В. Ващенко, І. Чередниченко, І. Грицютенко, А. Коваль, Н. Бойко та ін.); 5) лексика соц. діалектів, професіоналізми та жарґонізми (О. Горбач, Й. Дзендзелівський, А. Берлізов, В. Винник, Л. Ставицька); 6) лексика фольклору (Світлана Єрмоленко); 7) оновлення лексич. складу укр. мови від кін. 1980-х рр. (О. Стишов, О. Тараненко, Д. Мазурик та ін.); 8) заг. питання лексич. семантики в синхрон. та діахрон. аспектах (Л. Булаховський, який, зокрема, переніс на укр. ґрунт досягнення європ. лінгвістики кін. 19 – поч. 20 ст., В. Русанівський, Ю. Карпенко, О. Тараненко), проблеми системності лексики в її різноманіт. виявах (А. Критенко, М. Кочерган, Л. Лисиченко, Ж. Соколовська, О. Огуй, А. Зеленько), зокрема у формаліз. та психолінгвіст. плані (М. Пещак, М. Муравицька, В. Левицький), дослідж. лексики в аспектах когнітив. семантики, функціон. і комунікат. лінгвістики (Ф. Бацевич, Сергій Єрмоленко, Т. Радзієвська, В. Іващенко та ін.); 9) проблеми зістав. Л. (М. Кочерган, В. Манакін).

Літ.: Потебня А. А. Из записок по теории словесности. X., 1905; Мовознавство на Україні за п’ятдесят років. К., 1967; A. Rey. La lexicologie. Paris, 1970; Уфимцева А. А. Лексика // Общее языко­знание: Внутр. структура языка. Москва, 1972; Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія. К., 1973; Гак В. Г. Сопоставительная лексикология. Мос­ква, 1977; Лисиченко Л. А. Лексикологія сучасної української мови. Семантична структура слова. X., 1977; P. Kühn. Der Grundwortschatz. Bestim­mung und Systematisierung. Tübingen, 1979; I. Ně­­mec. Rekonstrukce lexikálního vývoje. Praha, 1980; Кочерган М. П. Слово і контекст. Л., 1980; Розвиток мовознавства в УРСР (1967–1977). К., 1980; Історія української мови. Лексика і фразеологія. К., 1983; Русанівський В. М. Структура лексичної і граматичної семантики. К., 1988; Тараненко А. А. Язы­ковая семантика в ее динамических аспектах. К., 1989; Гриценко П. Ю. Ареальне варіювання лексики. К., 1990; Німчук В. В. Давньоруська спадщина в лексиці української мови. К., 1992; Грищенко А. П. та ін. Сучасна українська літературна мова. К., 1997.

О. О. Тараненко

Стаття оновлена: 2016