Лелюшенко Дмитро Данилович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лелюшенко Дмитро Данилович

ЛЕЛЮШЕ́НКО Дмитро Данилович (20. 10 (02. 11). 1901, х. Новокузнецький, нині с. Новокузнецовка Ростов. обл., РФ – 20. 07. 1987, Мос­ква) – військовик. Генерал армії (1959). Двічі Герой Рад. Союзу (1940, 1945). Герой Чехословач­чини (1970). Держ. та бойові нагороди СРСР. Від 1918 воював у партизан. загоні Б. Думенка, від 1919 – у складі 1-ї Кінної армії. Закін. Ленінгр. військ.-політ. школу (нині С.-Петербург, 1925) і кавалерій. школу червоних ком-рів (1927), Військ. академію ім. М. Фрунзе (1933) та Військ. академію Генштабу (1949; обидві – Москва). Служив у кавалерій., від 1933 – у механізов. і танк. частинах. Відзначився під час рад.-фін. війни 1939–40 як ком-р 39-ї окремої танк. бригади. Від 1941 командував 5-ю, 30-ю, 1-ю та 3-ю гвард. заг.-військ. і 4-ю гвард. танк. арміями на Зх., 3-му, 4-му та 1-му Укр. фронтах. Частини під його командуванням брали участь в обороні Москви, Сталінгр. битві, форсуванні Дні­пра, Львів.-Сандомир., Сх.-Карп., Вісло-Одер. операціях, боях за Берлін та Прагу. Від 1947 – командувач бронетанк. і механізов. військами Групи рад. військ у Німеччині; від 1950 – на команд. посадах у Прикарп., Забайкал. і Урал. військ. округах; 1960–64 – голова ЦК ДТСААФ. Від 1964 – у групі ген. інспекторів мін-ва оборони СРСР. Автор кн. спогадів «Заря победы» (1966), «Мос­ква–Сталинград–Берлин–Прага: Записки командарма» (1970; 1973; 1975; 1987; усі – Москва). 1974 з нагоди 30-річчя визволення м. Кам’янець-Подільський (Хмельн. обл.) запалив Вічний вогонь на могилі Невідомого солдата у міському сквері. Ім’ям Л. названо низку вулиць у містах колиш. СРСР.

Літ.: Жилин В. А. Герои-танкисты 1943–1945. 2008; Дайнес В. О. Советские танковые армии в бою. 2010 (обидві – Москва).

Р. М. Конта

Стаття оновлена: 2016