Лемик Любов Євгенівна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лемик Любов Євгенівна

ЛЕ́МИК Любов Євгенівна (30. 09. 1915, м. Криниця-Здруй, нині Новосонч. воєводства, Польща – 24. 12. 2008, Івано-Франківськ) – учасниця національно-визвольного руху. Племінниця С. Бандери, дружина М. Лемика. Закін. Львів. г-зію, 1932–34 навч. в учител. семінарії. Чл. ОУН. 1940 пере­їхала до Кракова. Влітку 1941 у складі Серед. Похід. групи ОУН(б), яку очолював М. Лемик, вирушила до Сх. України з метою залучення насел. до нац.-визв. боротьби (відвідала Полтаву, Миргород, Харків). У жовтні 1942 повернулася на Зх. Україну, пра­цю­вала на підпіл. радіостанції «Афродіта» (1943–45), що діяла у Карпатах. 25 грудня 1947 заарешт. у с. Дашава Стрий. р-ну Львів. обл., 11 вересня 1948 засудж. до 25-ти р. таборів. Покарання відбувала у Мордовії та Кемеров. обл. РФ. 1955 термін покарання скорочено до 10-ти р., 1956 звільнена. Через заборону мешкати у Галичині виїхала у м. Таганрог, згодом – у м. Анжеро-Судженськ (обидва – РФ), де перебували на засланні батько та сестра, 1964 – у м. Горлівка Донец. обл. 1967 оселилася в Івано-Франківську, працювала прибиральницею на залізнич. станції. Брала участь у русі шістдесятників. Реабіліт. 1993.

Ю. Д. Зайцев

Стаття оновлена: 2016