Лемки

Визначення і загальна характеристика

ЛЕ́МКИ — етно­графічна група українського народу, корін­не населе­н­ня Лемківщини. За історією, культурою, побутом Л. близькі до сусід. груп карпат. українців — бойків і гуцулів. Назва походить від частки «лем» (інколи у ролі прислівника або сполучника), яку використовують на Лем­ківщині замість «лише», «тіль­ки». Вона виникла, ймовірно, у 17 ст., у літературі вперше викори­стана 1841 І. Вагилевичем у однойм. праці. При цьому він навів 16 різновидів назви («лемко», «лемкиня», «лемка», «лемча», «ле­мочко», «лемак», «лемчиня» та ін.), що вказує на поширеність викори­ста­н­ня. Однак цим етнонімом послуговувалися лише галиц. Л., а серед закарп. Л. він не був актуал., оскільки вони продовжували ідентифікувати себе локал. етнонімами «русини», «руснаки». У серед. 18 ст. числен­ні лемків. родини з Пряшівщини та галиц. частини Лем­ківщини пере­селилися до Воєводини (нині Сербія), на­прикінці 19 ст. почалася труд. еміграція до Пн. Америки, яку серед Л. започаткував Ю. Кашицький. Не­­зважаючи на певну від­даленість Л. від укр. етніч. масиву, 1918–19 значна їхня частина ви­ступила на захист корін. прав українського народу, за його свободу та незалежність. Велика група Л. боролася за волю у лавах УСС та УГА, серед найві­доміших — четар УГА І. Вислоцький та сотник П. Газдайка. 1944–46 Л. із галиц. частини Лемківщини (понад 200 тис.) стали жертвами польс.-рад. змови і були виселені зі своїх етніч. земель на тер. Укра­їни. Тих, хто не хотів покидати власні оселі (понад 100 тис.), навесні 1947 польс. влада у ході Акції «Вісла» роз­селила малими групами по пн.-зх. округах Поль­щі. В Україні Л.-пере­селенці ди­сперсно проживають в Івано-Фр., Львів., Терноп., Полтав., Донец., Луган. областях. За різними оцін­ками, заг. кількість Л. у світі становить бл. 700 тис. осіб, зокрема в Україні — 350 тис., на еміграції у Пн. Америці — 150 тис., Польщі та Словач­чині — по 100 тис., країнах колиш. Югославії — бл. 50 тис. Пере­селе­н­ня Л. із рідних земель і роз­сія­н­ня по областях, від­далених від місць колиш. прожива­н­ня, при­звело до по­ступ. втрати ними багатьох елементів своєї етнокультури. Ви­йшов із вжитку жін. (спідниці-фартухи, кожушки, хустки, сердаки, гуньки) і чол. (нагавки, лайбики, гуні, чугані) нар. одяг, по­ступово забувається лемківський говір, існує значна небез­пека повного зникне­н­ня Л. як окремої етногр. групи. При цьому значна їхня частина не має стійкої нац. позиції. Нині у лемків. середовищі пере­важають два нац. напрями: укр., пред­ставники якого стверджують, що Л. є частиною українського народу, і русин. (автономіч.), пред­ставники якого від­носять Л. до окремої русин. (або карпато-русин.) нації та включають до неї насел. Закарпа­т­тя. Л. намагаються збе­регти та під­тримати власну куль­туру шляхом її пропагува­н­ня та популяризації. Так, ще 1959 створ. перший лемків. хор у с. Лошнів (Теребовлян. р-ну Терноп. обл.), 1969 — хорову капелу «Лемковина» у Львові. В усній нар. творчості Л. пере­важають короткі пісні — коломийки, спів­анки. Від 2014 у звʼязку із трагіч. подіями на Май­дані Незалежності в Киє­ві та проведе­н­ням антитерорист. операції на Сх. Україні особливо популяр. стала давня лемків. пісня «Плине кача по Тисині…». Серед традиц. нар. промислів — обробле­н­ня вовни (сукно), льону та конопель (одяг, білизна), каменю (жорна, бруківка, над­гроб­ні хрести й плити). Л. вдалося зберегти й оригін. традиції різь­бле­н­ня на дереві, що роз­винулися у двох напрямах: плоске різьбле­н­ня (на рівній поверх­ні дошки з викори­ста­н­ням пере­важно рослин. орнаментики) та кругле різьбле­н­ня (виготовле­н­ня обʼєм. фігур зі шматків дерева). Існують осередки лемків. різьбярства у Львові, м. Трускавець, Моршин (обидва — Львів. обл.), Бережани (Терноп. обл.) та ін., 2006 від­крито Музей різьбле­н­ня ім. М. Орисика у с. Гутись­ко Бережан. р-ну. Своєрідністю та оригінальністю вирізняється лемків. нар. архітектура. Оскільки пере­важна більшість Л. мешкала у селах, вона зберегла багато архаїзмів, від­сутніх у арх-рі ін. етніч. груп (т. зв. тип довгої хати — роз­міще­н­ня житл. і госп. приміщень під одним дахом). Монум. архітектура пред­ставлена триділ. і тринав. деревʼяними церквами зрубно-каркас. кон­струкції, в основі яких — форма давніх трибан. церков. Характер. особливістю лемків. церков є їхня асиметр. композиція з вираз. спа­да­н­ням висот із Зх. на Сх. Класич. взірець — церква св. Якова (1604) у с. Поворозник (Малопольс. воєводства, Польща), яку 2013 включено до списку Всесвіт. спадщини ЮНЕСКО. З метою консолідації та виріше­н­ня подальших про­блем роз­­витку лемків. культури 1988 у Львові засн. громад.-культурне товариство «Лемківщина» (аналог. обл. товариства, що по­стали у Тернополі, Івано-Франківську та ін., згодом обʼ­єд­нані у Всеукр. товариство «Лемківщина»); 1991 — Фундацію дослідж. Лемківщини, завдяки якій 1992 побудовано лемків. церкву св. Володимира і Ольги у Шевченків. гаю у Львові. 2016 в Івано-Франківську від­крито та освя­чено церкву св. Кирила і Методія, зведену в лемків. стилі. За період незалежності в Україні проведено 6 Всеукр. кон­гресів лемків: у Тернополі (1992, 2005), Івано-Франківську (1997, 2009), Львові (2001, 2014). Найві­доміші лемків. регіон. фестивалі — «Дзво­ни Лемківщини» (м. Монастири­ська Терноп. обл.), «Плаче і кличе зелена неділя» (c. Копанки Калус. р-ну Івано-Фр. обл.). У Польщі 1956 засн. Су­спільно-культурне товариство Українське, почала виходити г. «Наше слово», що приділяла значну увагу висвітлен­ню історії та побуту Л. на окремій «Лемківській сторінці». З часом виникла низка хорів і гуртків худож. самодіяльності. Від 1983 у с. Ждиня (нині Малопольс. воєводства) від­буваються щорічні фестивалі культури «Лемківська ватра». Серед Л. Польщі також немає єд­ності щодо нац. самоствердже­н­ня: 1989 у м. Ліґниця (нині Нижньосілез. воєводства) організов. «Стоварише­н­ня лемків» русофіл. напряму, 1990 у м. Горлиці (нині Малопольс. воєводства) — Лемків у Польщі Обʼ­єд­на­н­ня укр. орієнтації. Найчисельнішою і пред­ставниц. організацією закарп. Л. є Союз русинів-укра­їнців Словач­чини, що проводить фестиваль драми і худож. слова ім. О. Духновича у м. Пря­шів і Меджилабірці, фестиваль фольклору русинів-українців Сло­вач­чини у м. Кам­йонка (округ Стара Любовня), свято культури русинів-українців Словач­чини у м. Свидник, фестиваль духов. пісні у м. Снина, огляд нар. пісень «Маковицька струна» у м. Бардіїв. До Пн. Америки перші Л. пере­селилися у 1870-і рр., на поч. 20 ст. виникли перші організації взаємодопомоги і культ.-осв. товариства. Серед них ви­окремилися три напрями: русин., укр. і русофільський. Русофіли 1931 створили «Лемко-Союз» (друк. орган — г. «Карпатска Русь»), прихильники укр. нац. руху 1936 — Організацію оборони Лемківщини (друк. орган — г. «Голос Лемківщини»). 1973 у м. Йонкерс (шт. Нью-Йорк, США) засн. Світ. федерацію лемків, яка обʼ­єд­нала усі лемків. організації світу укр. орієнтації (див. Лемківських обʼ­єд­нань українських Світова федерація). Серед ві­домих діячів науки і культури лемків. походже­н­ня — історик, гео­граф, енциклопедист, видавець, громад.-політ. діяч В. Кубі­йович, митрополит УГКЦ Й. Сембратович, єпис­коп УГКЦ Й.-Й. Коциловський, богослов Т. Мишковський, лікар-онколог А. Гнатишак, геолог В. Кі­тик, фахівець у галузі компʼю­тер. технологій Б. Дурняк, поет, прозаїк, пере­кладач, літературо­знавець Б.-І. Антонич, поет, громад.-культур. діяч П. Мурянка, письмен­ник, драматург Д. Бедзик, письмен­ниця К. Алек­сович, художники Е. Варгол і Н. Дровняк, скульптори Г. Пецух і В. Одрехівський, майстри різьбле­н­ня на дереві І. Кищак і М. Орисик, спів­ачки сестри Бай­ко, дипломат, громад. діяч Т. Старак. Історію, культуру, побут Л. досліджували науковці України (І. Красовський, М. Литвин, І. Любчик, Б. Прах, О. Фабрика-Процька), Польщі (Р. Райнфус, Р. Дрозд, Б. Гальчак, Е. Міхна, Я. Мокляк), Словач­чини (І. Ванат, М. Мушинка, М. Сополига) та ін. країн.

Літ.: Паньків В. Лемківські майстри різьби по дереву. К., 1963; Красовський І. Лемки — етно­графічна група українського народу // НТЕ. 1969. № 4; Кармазин-Каковський В. Мистецтво лемківської церкви. Рим, 1975; Лемківщина: Земля. Люди. Історія. Культура. Т. 1–2. Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1988; Лем­ківщина: Істор.-етногр. дослідж. Т. 1–2. К., 1999; B. Halczak. Problemy tożsamości narodowej Łemków // Łem­kowie, Bojkowie, Rusini: historia, współ­czesność, kultura materialna i duchowa. Legnica; Zielona Góra, 2007; Любчик І. Етнополітичні процеси на Лемківщині на­прикінці ХІХ — 30-х рр. ХХ ст.: про­блема національного самоусві­домле­н­ня. Ів.-Ф., 2009; Федина С. Сучасні виміри лемківського пита­н­ня: ідентичність, спад­щина, роз­виток // Укр. альм. 2013. Варшава, 2013; Дрозд Р., Гальчак Б. Історія українців у Польщі в 1921–1989 роках / Пер. з польс. 3-є вид. Х., 2013.

І. Д. Любчик

Завантажити статтю