Лемкін Рафаель - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лемкін Рафаель

ЛЕ́МКІН Рафаель (24. 06. 1900, с. Безводне, нині Гроднен. обл., Білорусь – 28. 08. 1959, м. Нью-Йорк, США) – правознавець. Навч. у Яґеллон. ун-ті в Кракові, 1926 здобув докторат із права у Львів. ун-ті. Працював пом. прокурора в окруж. суді в м. Бережани (нині Терноп. обл.); від 1929 – пом. прокурора, від 1934 – приват. адвокат у Варшаві. Переклав Рад. кримінал. кодекси 1921 і 1927 на польс. мову. Вбивство 1921 у Берліні колиш. міністра внутр. справ Осман. імперії Талаата-паші, безпосередньо причетного до масового знищення 1915 вірмен, спонукало Л. розпочати розроблення правових підстав для покарання за злочини, заподіяні проти великих людських колективів. 1933 на Мадрид. конф. міжнар. кримінал. права запропонував визнати злочинами «варваризм» і «вандалізм», які він згодом поєднав у понятті «геноцид». 1939 напередодні нім. окупації Польщі виїхав до Швеції. Читав лекції з права у Стокгольм. ун-ті, збирав докум. свід­чення про злочини нацистів в окупов. країнах. 1941 емігрував до США. Викладав у Юрид. школі Ун-ту Дюк (м. Дюрем, шт. Пн. Ка­роліна), був екон. і юрид. радником уряду США. Продовжував збирати документи про нацист. злочини в Європі. 1944 видав монографію «Axis Rule in Occu­pied Europe» («Правління держав Осі в окупованій Європі»), у якій уперше запровадив термін «геноцид». Л. кваліфікував його як скоординов. план різноманіт. дій, спрямов. на знищення основ життя нац. груп (дезінтеграція політ. і соц. установ, культури, мови, нац. почуттів, релігії, економіки) з метою знищити самі групи. Після закін. війни безуспішно намагався переконати Міжнар. суд у Нюрнберзі звинуватити у геноциді нацист. воєн. злочинців, водночас доводив представництвам країн при ООН необхідність ухвалення закону щодо геноциду. Завдяки його зусиллям 9 грудня 1948 ГА ООН ухвалила «Конвенцію про запобігання злочину геноциду і покарання за нього». На відзначенні 20-ї річниці голодомору в Нью-Йорку 1953 виступив із доповіддю «Радянський геноцид в Україні», у якій назвав укр. трагедію класич. прикладом рад. геноциду, а його найширший експеримент русифікації – винищенням укр. нації. Дотримуючись положень «Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за ньо­го», Л. довів, що наміром Й. Ста­ліна було знищення саме укр. нації, а не лише якоїсь соц. чи екон. групи. У геноциді українців він виокремив чотири складові: знищення укр. інтелігенції (Л. назвав її «мозком нації»), Церк­ви («душі нації»), вільних селян (носіїв традицій, нац. мови, нац. духу України), фрагментація укр. народу примус. міграц. процесами. 1950 і 1952 його кандидатуру висували на здобуття Нобелів. премії миру (її підтримав В.-Л. Черчілль). В останні роки життя працював над виявленням злочинів рад. влади, підтримував близькі зв’язки з вихідцями із країн Балтії, польс. і укр. діаспо­рами, вміщував публікації в укр. еміграц. періодиці.

Літ.: Сербин Р. Концепція злочину-геноциду Рафаела Лемкіна та його ана­ліз українського геноциду // Лемкін Р. Рад. геноцид в Україні. Стаття 28 мовами. К., 2009.

Р. Сербин

Стаття оновлена: 2016