Ленч Леонід Сергійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ленч Леонід Сергійович

ЛЕНЧ Леонід Сергійович (Ленч Леонид Сергеевич; справж. – Попов; 20. 07(02. 08). 1905, с. Морозовка, нині Смолен. обл., РФ – 28. 01. 1991, Москва) – російський письменник-гуморист. Чл. СП СРСР (1939). Закін. екон. ф-т Ростов. ун-ту (РФ, 1925). Друкувався від 1921. Працював фей­летоністом у газетах Краснодара, Ростова-на-Дону, Ташкента. Співроб. ж. «Чудак» (1929–34, тут 1929 надрукував перше гуморист. оповідання), «Крокодил» (від 1934). Наприкінці 1930-х рр. активно писав для естради. Під час 2-ї світ. війни – військкор г. «Известия». Автор віршів, оповідань, фейлетонів, казок, лірико-гумор. мініатюр, п’єс, сценаріїв для сатир. кіножурналу «Фитиль». Сатира Л. зав­жди поверхова, його «позитив.» гумор розглядали як прояв тео­рії безконфліктності. Видав зб. «Первая улыбка» (1936), «Знакомое лицо» (1938), «Осино­вый кол» (1942), «Дорогие гости» (1954), «Когда медицина бессильна…» (1958), «На грешной земле» (1962), «От и до» (1967), «Последний патрон» (1969), «Па­дающая башня» (1971) та ін. У п’єсі «Павел Греков» (1939, співавт.) відтворив атмосферу політ. терору 1930-х pp. у СРСР. Події 1918–20 на Кубані від­образив у повістях «Черные по­гоны» (1962), «Из рода Кара­евых» (1982), використавши укр. лексику. Написав кн. біографій та мемуарів «Душеспасительная беседа» (1979), «Встречи на пути» (1982), «Это было» (1988). Усі зазначені книги видано у Москві. У нарисі «Отец Остап» із великою симпатією виписав портрет Остапа Вишні. Деякі сатир. і гумор. оповідання Л. переклали В. Бойко, В. Кириленко, М. Прудник, А. Хуторян, В. Чепіга, О. Чорногуз, Ю. Цеков.

Тв.: Избранные произведения. 1982. Т. 1–2; Избранное. 1987 (обидва – Мос­ква); укр. перекл. – Милі сусіди. К., 1983.

Літ.: Єгоров Б. Весело, цікаво, смі­шно // Жовтень. 1967. № 8.

І. Д. Бажинов

Стаття оновлена: 2016