Леонов Леонід Максимович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Леонов Леонід Максимович

ЛЕО́НОВ Леонід Максимович (Леонов Леонид Максимович; псевд.: Лапоть, Максим Лаптев; 19(31). 05. 1899, Москва – 08. 08. 1994, там само) – російський письменник. Син М. Леонова. Акад. РАН (1972). Засл. діяч мист-в РСФРР (1949). Герой Соц. Праці (1967). Держ. нагороди СРСР. Депутат ВР СРСР (1946–70), нар. депутат ВР СРСР від СП (1989–91). У Москві закін. 3-ю г-зію (1918), навч. в Ун-ті. У г. «Северное утро» 1915 вміщено його вірші, театр. рец., нариси. Під час воєн. дій 1918–20 працював у фронт. та армій. газетах в Одесі, Катери­­нославі (нині Дніпропетровськ). Повернувшись 1921 до Москви, друкував вірші та фейлетони у г. «Красный воин». Перші оповідання «Бурыга» (1922), «Гибель Егорушки», «Туатамур» (обидва – 1924), «Халиль» (1925), повісті «Петушихинский пролом» (1923), «Конец мелкого человека», «Записи некоторых эпизодов, сде­­ланные в городе Гуголеве Андреем Петровичем Ковякиным» (обидві – 1924) написав у стилі т. зв. орнам. прози. У романі «Барсуки» (1924; укр. перекл. – К., 1971) показав драм. події в селі під час революції. 1927 взяв участь у написанні колектив. роману «Большие пожары», опубл. у ж. «Огонек». Складні соц.-філос. та морал.-психол. проблеми порушив у романі «Вор» (1928, 2-а ред. – 1958–59). Тему соц. перетворень, проблеми науки, морал.-етичні шукання, трагедії людей у складних умовах 1920–30-х рр. дослідив у романах «Соть» (1930), «Скутаревский» (1932), «Дорога на Океан» (1936). Драм. колізії 1930-х рр. відобразив у повісті про рос. еміграцію «Evgenia Ivanovna» (1938, опубл. 1963), п’єсах «Волк», «Половчанские сады» (обидві – 1938), «Метель» (1940, про чекіст. репресії; ставили в провінц. театрах, востаннє – 1940 у Сімферополі; заборонена як наклеп на рад. дійсність; поновлена 1962, опубл. 1963, поставлена 1967), «Обык­­новенный человек» (1942; укр. перекл. – К., 1953). Події 2-ї світ. війни відтворив у п’єсах «Нашествие» (1942; Сталін. премія, 1943; 2-а ред. – 1964) та «Ленушка» (1943), худож.-публіцист. статтях і нарисах (зб. «Статьи военных лет», 1946; «В наши годы», 1949). Складні морал.-етичні проблеми порушив у комедії «Золотая карета» (1946; 2-а ред. – 1955, 3-я ред. – 1964; через гостру критику знімали з репертуару театрів). У романі «Русский лес» (1953; Ленін. премія, 1957; укр. перекл. – К., 1956; 1979) одним із перших у Рад. Росії порушив екол. проблематику, виступивши на захист природ. багатств. Автор сатир. кінопамфлету «Бегство мистера Мак-Кинли» (1961; екранізов. 1975; Держ. премія СРСР, 1977). Виступав як літературознавець, критик, публіцист – зб. «Литература и время» (1976; 1983), «Раздумья у старого камня» (1987). Проза Л. відзначається глибиною філос. мислення, інтелектуальністю, худож. майстерністю, склад. композицією, використанням колорит. стилістики з елементами старорос. мови. У незаверш. романі «Пирамида» (1994) еволюцію природи та люд. свідомості розглянув як єдиний процес. У рад. час Л. вважали майстром соцреалізму, пізніше відзначали увагу до проблематики християн. моралі. Заст. голови Всерос. т-ва озеленення. Чл. редколегій ж. «Роман-газета», «Наука и жизнь». У низці творів порушив укр. тему (ст. «Раздумья возле Киева», 1943; повість «Взятие Великошумска», 1944). Усі книги опубл. у Москві. П’єси «Золота карета», «Навала», «Звичайна людина» поставлені у театрах Києва, Ужгорода, Донецька, Запоріжжя. Деякі твори Л. переклали Д. Бобир, О. Кундзіч, Ю. Костюк.

Тв.: Собрание сочинений. X., 1928–30. Т. 1–3; Москва, 1960–62. Т. 1–9; 1969–72. Т. 1–10; 1981–84. Т. 1–10.

Літ.: Малиновська М. Ю. Древо дружби. Леонід Леонов і Україна. К., 1979; Грознова Н. А. Творчество Леонида Леонова и традиции русской классической литературы. Ленинград, 1982; Щеглова Г. Н. Жанрово-стилевое свое­образие драматургии Леонида Лео­­нова. Москва, 1984; Крук И. Леонид Леонов. К., 1985; Осинский В. А. Идейно-творческая эволюция Л. Леонова от «Вора» к «Пирамиде» (сравнительно-типологический анализ двух романов). Москва, 2004; Прилепин З. Леонид Лео­­нов. Москва, 2009.

І. Т. Крук

Стаття оновлена: 2016