Леонтій - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Леонтій

ЛЕО́НТІЙ (Филипович Василь Костянтинович; 06(19). 08. 1904, Київ – 02. 07. 1971, Буенос-Айрес) – церковний діяч. Закін. Київ. духовне уч-ще (1917) і семінарію (1918). У 1923–27 – послушник Китаїв. пустині Києво-Печер. лаври; водночас 1923–24 слухав лекції у Київ. духов. академії; від 1927 навч. на богослов. курсах у Ленінграді (нині С.-Пе­тербург). 1930 рукопоклад. у ієро­монахи, служив у Китаїв. пустині Києво-Печер. лаври. 1932 і 1933 був заарешт., однак незабаром звільнений. Написав наук. працю «Жития святых, как материал для христианской апологетики», за яку 1934 рішенням митрополита Сергія (Страгородського) йому надано ступ. канд. богослов’я. 1935 митрополитом Костянтином (Дяковим) рукопоклад. на архімандрита, з метою уникнути арешту пере­йшов на нелегал. становище. Ме­шкав у Житомирі, після нім. окупації міста у липні 1941 першим вийшов із підпілля і почав здійснювати богослужіння. 7 ли­стопада 1941 ієрархами новоствор. Укр. Автоном. Православ. Церкви (визнавала себе частиною Моск. Патріархату) архієпи­скопом Олексієм (Громадським), єпископами Веніаміном (Новицьким), Дамаскиним (Малютою) рукопоклад. на єпископа. Відтоді – єпископ Бердичівський. Службу правив церк.-слов’ян., проповіді інколи виголошував укр. мовами. 1943 виїхав до Польщі, 1944 – до Німеччини. Перейшов під юрисдикцію РПЦ за кордоном. Від 1947 – єпископ Асунсьйонський і Параґвайський, від 1953 – Сан­тьязький і Чилійський. 23 серпня 1957 возвед. у сан архієпископа. Відтоді – архієпископ Чилійський, від 1967 – Сан-Паульський, від 1969 – Буенос-Айреський, Арґентинський і Параґвайський (підпорядк. також приходи в Уруґваї, Чилі та Перу).

В. С. Муха

Стаття оновлена: 2016