Леонтович Микола Дмитрович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Леонтович Микола Дмитрович

ЛЕОНТО́ВИЧ Микола Дмитрович (01(13). 12. 1877, с. Селевинці, нині Монастирок Немирів. р-ну Вінн. обл. – 23. 01. 1921, с. Марківка, нині Теплиц. р-ну Вінн. обл.) – композитор, хоровий диригент, музично-громадський діяч, педагог, фольклорист. Навч. у Шар­город. духов. школі (нині Вінн. обл., 1888–92), Кам’янець-По­діл. духов. семінарії (нині Хмельн. обл., 1892–99), відвідував лекції у Придвор. співочій капелі в С.-Пе­тербурзі (1903–04, склав іспит на звання регента), 1908–13 приватно студіював композицію у Б. Яворського. Працював вчителем співу і диригентом у навч. закладах Вінниці та Гришино (нині м. Красноармійськ Донец. обл., 1904–07). 1903 у Вінниці видав «Другу збірку пісень з Поділля» (перша збірка залишилася неопубл.). 1908–17 – час пошуків і шліфування стилю Л., за дружньої підтримки К. Стеценка. Надзвичай. успіх «Щедрика» в Різдвяних концертах Студент. хору О. Кошиця (1916) зробив його знаменитим. Від 1918 – у Києві: викладав у Муз.-драм. ін-ті, в учител. семінарії, працював у муз. відділі Мін-ва освіти, у Всеукр. церк. раді (УАПЦ), брав участь у концерт. подорожі по Україні Першого нац. хору (диригент К. Стеценко, солістка М. Литвиненко-Вольгемут). Громад. па­тріот. діяльність поєднувалася з високим твор. піднесенням Л. Його художні відкриття у хор. тлумаченнях пісень – в аспектах психол. лірики («Пряля», «Мала мати одну дочку», «Ой з-за гори кам’яної», «Піють півні»), трагіч. колізій («Козака несуть», «Ой з-за гори сніжок летить»), об­ряд.-ігрових замальовок («Мак», «Гра в зайчика»), танц.-жартівл. сюжетів («За городом качки кря­чуть», «Ой устану я в понеділок») – мали тоді і згодом велику популярність в Україні, а в інтерпретації капел О. Кошиця (1919–27) високе визнання європ. та світ. критики і публіки. Оригін. хор. твори 1918–19 – «Легенда» (сл. М. Вороного), «Літні тони», «Льодолом» (обидва – сл. Г. Чупринки), «Моя пісня» (сл. К. Білиловського) – засвідчили інтерес композитора до модер. поезії та пошук засобів відтворення її настроєвості й колориту. Серед духов. композицій Л., представлених аранжуванням традиц. наспівів та окремими піснеспівами до Служби Божої, вирізняють цикли «Молебен благодарственний» і Літургія Іоана Златоустого (обидва – 1919). Остання довер­шено втілювала питомі форми духов. лірики сповідальності, її виконання набуло й символ. зна­чення як перша відправа Служ­би Божої укр. мовою (Київ, травень 1919). Від осені того ж року мешкав у м. Тульчин (нині Вінн. обл.), де пед. і диригент. діяльність були майже на громад. засадах. Розпочав роботу над фантаст. оперою «Русалчин Великдень», до написання якої спонукав успіх київ. шкіл. спектаклю з його музикою (хорами) для інсценов. казки Б. Грінченка, сюжет якої покладено в основу опери Л. Трагічно загинув, убитий агентом Гайсин. ВЧК. Опера залишилася незаверш. у вигляді фрагментів першої дії, а переважна більшість творів – у рукописах. Актом солідар. протесту муз. громадянства проти вбивства стало заснування 1921 Ком-ту пам’яті Л., згодом – Все­укр. муз. т-ва його імені. Воно спромоглося не лише зберегти, але й опублікувати творчі доробки полеглої в той час полисенк. когорти композиторів – М. Леонтовича, Я. Степового, К. Стеценка. Композитор. твор­чість Л. мала винятково важливе значення для розвитку нац. композитор. школи і всього обширу галузей укр. музики. У 1920-х рр. його ім’ям названо Харків. держ. хор, Рівнен. хор. т-во Нац. всеукр. муз. спілки України, школи мист-в Харкова і Донецька, вулиці в Києві, Фастові, Львові, Івано-Франківську, Коломиї, Вінниці, Тульчині, Запоріжжі та ін. Пам’ятник Л. вста­новлено у Тульчині (1969, скульп­тор Г. Кальченко). Від 1989 у Києві проводять Всеукр. конкурс хор. колективів ім. М. Леонтовича. Композитор М. Скорик реставрував ескіз. матеріал «Русалчиного Великодня» і, використовуючи наявну музику, тематизм, систему лейтмотив, завершив оперу, оркеструвавши її з властивим йому шармом. Прем’єра відбулася в груд­ні 1977 під назвою «На русалчині луки».

Тв.: опера «На Русалчин Великдень» (1919–21, за однойм. казкою Б. Грінченка, незаверш., 1 дія, лібрето Н. Танашевич); оригін. хори; обробки нар. пісень: для мішаного хору без супроводу (понад 90) – «Дударик», «Женчичок-бренчичок», «Зажурились галичан­ки», «Зашуміла ліщинонька», «Котилася зірка»; для чол. хору (бл. 15) – «А в Киє­ві на ринку», «Гаю, гаю, зелен розмаю», «Гей, нум, браття»; для жін. або дит. хору (бл. 40) – «Добрий вечір, дівчино», «Закувала зозуленька», «Нарвала квіточок»; твори для церк. відправ; окремі духовні твори для хорів різного скла­ду без супроводу.

Літ.: Дяченко В. М. Д. Леонтович: малюнки з життя. К., 1941; 1950; 1959; 1963; 1985; М. Д. Леонтович: Зб. ст. і мат. К., 1947; Гордійчук М. М. Д. Леон­тович. К., 1960; 1972; 1974; 1977; Мико­­ла Леонтович: Спогади. Листи. Мат. К., 1982; Пархоменко Л. Хорова творчість // Історія укр. музики. К., 1992. Вип. 4; Кузик В. Товариству ім. Миколи Леонтовича – 75 років. К., 1996; Її ж. Комітет пам’яті М. Леон­товича як фе­­номен доби Українського Відродження 20-х рр. 20 ст. // Муз.-пед. діяльність М. Леонтовича в контексті відродження нац. освіти та культури. Кам’янець-Подільський, 1997; Корній Л., Климен­ко Е. М. Д. Леонтович і його музична спадщина. Музичний архів М. Д. Леон­товича. К., 1999; Козаренко О. Фено­мен української національної музичної мови. Л., 2000; Ржевська М. До історії діяльності Музичного товариства ім. Ле­­онтовича // Актуал. проблеми історії, теорії та практики худож. культури. К., 2000; Завальнюк А. Микола Леонто­вич: Дослідж., док., листи. В., 2002; Його ж. Микола Леонтович. Листи. Документи. Духовні твори. 2-е вид. В., 2007; Іванова Л. Музично-педагогічна спадщина Миколи Леонтовича. М.; В., 2007; Пархоменко Л. Микола Леонто­вич (з CD – фонозаписом 17 творів Л.). К., 2007; Вітошинський Я. Зустрічі з Ми­­колою Леонтовичем // Муз. культура України у спогадах, мат., листах. К., 2008; Дерев’янко Д. М. Леонтович у вчительській семінарії // Там само; Шеровська-Кравчук І. Микола Леонто­вич у Тульчинському ліцеї // Там само.

Л. О. ПархоменкоСтаття оновлена: 2016