Леонтович Михайло Олександрович

Визначення і загальна характеристика

ЛЕОНТО́ВИЧ Михайло Олександрович (22. 02(07. 03). 1903, С.-Пе­тербург — 30. 03. 1981, Москва) — фізик. Син О. Леонтовича, внук Віктора та племін­ник Михайла Кирпичових. Доктор фізико-математичних наук (1935, без захисту дисертації), академік АН СРСР (1946). Ленінська премія (1958). Золота медаль ім. О. Попова АН СРСР (1952). Герой Соціалістичної Праці (1969). Державні нагороди СРСР (3 ордени Леніна, 5 — Трудового Червоного Прапора). Закінчив Московський університет (1923), де з пере­рвами й працював: 1927–34 — спів­робітник НДІ фізики, 1946–81 — професор, 1940–46 — завідувач кафедри квантової оптики, 1954–71 — завідувач кафедри електродинаміки та квантової теорії. 1934–41 і 1946–52 — у Фізичному ін­ституті АН СРСР: від 1947 — завідувач лабораторії коливань; від 1951 — в Ін­ституті атомної енергії (обидва — Москва), де керував теоретичними дослідже­н­нями з термо­ядерного синтезу. Водночас викладав 1946–54 у Московському фізико-технічному ін­ституті: від 1949 — завідувач кафедри теоретичної фізики. 

Один з найвидатніших фізиків-теоретиків світового рівня. Створив школу радіофізиків, був керівником теоретичних робіт з фізики плазми та про­блеми керованих термо­ядерних реакцій. Його наукові праці стосуються різних напрямів науки — електродинаміки, фізичної оптики, статистичної фізики, термодинаміки, квантової механіки, теорії коливань, акустики, радіофізики, фізики плазми та про­блем керованого термо­ядерного синтезу. Роз­­винув теорію тунельного ефекту (разом з Л. Мандельштамом), за­пропонував загальний метод ви­вче­н­ня явищ дисипації у твердих тілах, досліджував пошире­н­ня радіо­хвиль над поверх­нею Землі (разом з В. Фоком), встановив взаємозвʼязок між кореляцією флуктуацій струму в середовищі і її провід­ністю (разом з С. Ритовим), об­ґрунтував теорію інерційного стискува­н­ня плазми, через яку протікає струм, що лягло в основу створе­н­ня потужних імпульсних роз­рядів для отрима­н­ня високотемпературної плазми. Йому належить низка фундаментальних ідей щодо створе­н­ня термо­ядерного реактора-токамака. Брав участь у низці київських конференцій, які проводив Ін­ститут теоретичної фізики АН УРСР.

Пр.: Основные уравнения кинетической теории газов с точки зрения случайных процес­сов // ЖЭТФ. 1935. Т. 5; Решение задачи о дифракции электромагнитных волн вокруг Земли по методу параболического уравнения // Там само. 1946. Т. 16 (спів­­авт.); Введение в термодинамику: Учеб. пособ. Москва, 1951; О механизме сжатия тока при бы­стром и мощном газовом разряде // Атом. энергия. 1956. № 3 (спів­­авт.); Эволюция пред­ставлений о магнитных и электрических си­ловых линиях // УФН. 1964. Т. 84, № 4; Введение в термодинамику. Статистическая физика: Учеб. пособ. Москва, 1983; Из­бран­ные труды. Теоретическая физика. Москва, 1985.

Літ.: Памяти Михаила Александро­вича Леонтовича // УФН. 1981. Т. 134, № 4; Академик М. А. Леонтович: Уче­ный. Учитель. Граж­данин. Москва, 2003.

В. І. Засенко

Завантажити статтю