ЛЕ́ПКИЙ Лев Сильвестрович (псевд. і крипт.: Зиз, Зизик, Лем, Леле, Льоньо, Л. Л., Оровець, Швунг; 07. 12. 1888, с. Поручин, нині Бережан. р-ну Терноп. обл. — 28. 10. 1971, м. Трентон, похов. у м-ку Бавнд Брук, шт. Нью-Джерсі, США) — композитор, поет, прозаїк, журналіст, редактор, видавець, художник, культурно-громадський діяч. Син Сильвестра, брат Богдана і Миколи Лепких. Закін. Бережан. гімназію (1909), де був чл. гімназій. гурт­ка «Молода Україна», спів­засн. гуморист. тижневика «По­ступ», учасником оркестру мандоліністів. Ви­вчав теологію у Львів. університеті, згодом пере­йшов на факультет права; теорію і практику малярства — у Краків. АМ. Під час навч. брав активну участь в аматор. театр. і муз.-хор. гуртках. 1-а світова вій­на не до­зволила йому закінчити на­вча­н­ня. Разом із друзями ініціював створе­н­ня організації УСС на Бережанщині, Борислав­щині (нині Львів. обл.), організував літ.-мист. угрупова­н­ня «Пресова квартира». Був дописувачем деяких стрілец. часописів і ж. «Шляхи», що друкував його перші літ. твори. У «Пресовій квартирі» роз­крився і маляр. та­лант Л. Разом із художником І. Іванцем роз­робив модель стрілец. шапки-мазепинки і від­­­знак, що 1918 були прийняті до УГА. Спроектував памʼятники полеглим укр. стрільцям, похов. у брат. могилах у Вин­никах (нині Львів. міськради), селах Пісочна та Семиківці (нині Микол. р-ну Львів. та Теребовлян. р-ну Терноп. обл.). Після закінче­н­ня польс.-рад. вій­ни (1918–20) кавалерист Л. у ранзі поручника УГА повернувся додому. Деякий час мешкав у Бориславі, згодом пере­їхав до Львова. Як поет належав до літ. угрупова­н­ня «Богема»; спів­працював з муз. видавництвом «Сурма» (разом із В. Бо­бинським та Мирославом Ірчаном); редагував сатир. ж. «Будяк», «Комар», «Жорна», 1924–28 — «Зиз»; був спів­засн. і ред. видавництва «Червона Калина» (1922–39). У 1930-х рр. — чл. правлі­н­ня Товариства письмен­ників і журналістів ім. І. Франка. Його найкращі тво­ри опубл. у часописах «Діло», «Шляхи», «Нові шляхи», «Вісті з Лугу», «Тризуб», «Літопис “Червоної Калини”», «Краківські вісті», у календарях та щоріч. зб. «Чер­воної Калини». Писав оповідан­ня, вірші, фейлетони, літ.-крит. стат­ті, нариси з історії січового стрілецтва, мемуари. 1922 ви­йшла його сцен. картина «Сон Івасика» з нотним додатком (му­зика М. Гайворонського) — пʼєса для дітей про стрілец. життя. Л. — один із засн. ляльк. театру «Скоморохи» та «Вертепу наших днів» (1926). У 1929–39 — директор мінерал. курорту «Черче» (нині Рогатин. р-ну Івано-Фр. обл.). Від 1939 мешкав у Кракові, де працював заст. ред. г. «Краківські вісті» (жовтень 1940 — квітень 1945). У 1940 упорядкував і видав зб. «140 пісень з нотами». 1945 пере­їхав до Відня, а звідти — у табір для біженців Бльомгофен (Німеч­чина). 1949 емігрував до США, активно вклю­чився в громад. життя укр. діаспори: від­новив вид. «Червоної Калини» (1952), заснував біля Трентона оселю «Черче», опублі­кував повість Б. Лепкого «З-під Полтави до Бендер» (1955), здій­снив низку публікацій в україномов. газетах (зокрема «Легенда про заснува­н­ня Львова», «Дещо про молодість Бог­дана Лепкого», «Ще про стрілецькі піс­ні»). Пісен­на творчість Л. пред­ставлена лірич., марш. (зокрема патріот. змісту), жартівл. піснями. Використовував фольклорні образи, ритм. формули, влас­тиві коломийкам, вільні роз­міри, досягав майстерності в колорист. звукописі, звуконаслідуван­ні. Знач. популярності набули стрілец. пісні Л.: «Ой видно село», «Чи то буря, чи грім», «Бо вій­на вій­ною», «Казала дівчина», «І снилося...», «Кладочка», а також пісні-романси: «Має­ва нічка», «При­йди до мене», «Колись, дівчино мила», «Фіалки сині», «Несися, мій смутку», «Прощаюсь, ангеле, з тобою», «Ішов від­важний га­йовий», «Ой був то раз веселий час» та ін. Його пісня «Журавлі» (на вірш Б. Лепкого «Чуєш, брате мій...») стала народною. У Тернополі вперше ви­дано окремою зб. його «Твори» (2001) та найповнішу зб. пісень «Журавлі» (1999).