Лепкий Лев Сильвестрович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лепкий Лев Сильвестрович

ЛЕ́ПКИЙ Лев Сильвестрович (псевд. і крипт.: Зиз, Зизик, Лем, Леле, Льоньо, Л. Л., Оровець, Швунг; 07. 12. 1888, с. Поручин, нині Бережан. р-ну Терноп. обл. – 28. 10. 1971, м. Трентон, похов. у м-ку Бавнд Брук, шт. Нью-Джерсі, США) – композитор, поет, прозаїк, журналіст, редактор, видавець, художник, культурно-громадський діяч. Син Сильвестра, брат Богдана і Миколи Лепких. Закін. Бережан. г-зію (1909), де був чл. гімназій. гурт­ка «Молода Україна», співзасн. гуморист. тижневика «Поступ», учасником оркестру мандоліністів. Вивчав теологію у Львів. ун-ті, згодом перейшов на ф-т права; теорію і практику малярства – у Краків. АМ. Під час навч. брав активну участь в аматор. театр. і муз.-хор. гуртках. 1-а світ. вій­на не дозволила йому закінчити навчання. Разом із друзями ініціював створення орг-ції УСС на Бережанщині, Борислав­щині (нині Львів. обл.), організував літ.-мист. угруповання «Пресова квартира». Був дописувачем деяких стрілец. часописів і ж. «Шляхи», що друкував його перші літ. твори. У «Пресовій квартирі» розкрився і маляр. та­лант Л. Разом із художником І. Іванцем розробив модель стрілец. шапки-мазепинки і від­знак, що 1918 були прийняті до УГА. Спроектував пам’ятники полеглим укр. стрільцям, похов. у брат. могилах у Винниках (нині Львів. міськради), селах Пісочна та Семиківці (нині Микол. р-ну Львів. та Теребовлян. р-ну Терноп. обл.). Після закінчення польс.-рад. вій­ни (1918–20) кавалерист Л. у ранзі поручника УГА повернувся додому. Деякий час мешкав у Бориславі, згодом переїхав до Львова. Як поет належав до літ. угруповання «Богема»; співпрацював з муз. вид-вом «Сурма» (разом із В. Бо­бинським та Мирославом Ірчаном); редагував сатир. ж. «Будяк», «Комар», «Жорна», 1924–28 – «Зиз»; був співзасн. і ред. вид-ва «Червона Калина» (1922–39). У 1930-х рр. – чл. правління Т-ва письменників і журналістів ім. І. Франка. Його найкращі тво­ри опубл. у часописах «Діло», «Шляхи», «Нові шляхи», «Вісті з Лугу», «Тризуб», «Літопис “Червоної Калини”», «Краківські вісті», у календарях та щоріч. зб. «Чер­воної Калини». Писав оповідан­ня, вірші, фейлетони, літ.-крит. статті, нариси з історії січового стрілецтва, мемуари. 1922 вийшла його сцен. картина «Сон Івасика» з нотним додатком (му­зика М. Гайворонського) – п’єса для дітей про стрілец. життя. Л. – один із засн. ляльк. театру «Скоморохи» та «Вертепу наших днів» (1926). У 1929–39 – дир. мінерал. курорту «Черче» (нині Рогатин. р-ну Івано-Фр. обл.). Від 1939 мешкав у Кракові, де працював заст. ред. г. «Краківські вісті» (жовтень 1940 – квітень 1945). У 1940 упорядкував і видав зб. «140 пісень з нотами». 1945 переїхав до Відня, а звідти – у табір для біженців Бльомгофен (Німеччина). 1949 емігрував до США, активно вклю­чився в громад. життя укр. діаспори: відновив вид. «Червоної Калини» (1952), заснував біля Трентона оселю «Черче», опублі­кував повість Б. Лепкого «З-під Полтави до Бендер» (1955), здій­снив низку публікацій в україномов. газетах (зокрема «Легенда про заснування Львова», «Дещо про молодість Богдана Лепкого», «Ще про стрілецькі піс­ні»). Пісенна творчість Л. представлена лірич., марш. (зокрема патріот. змісту), жартівл. піснями. Використовував фольклорні образи, ритм. формули, влас­тиві коломийкам, вільні розміри, досягав майстерності в колорист. звукописі, звуконаслідуванні. Знач. популярності набули стрілец. пісні Л.: «Ой видно село», «Чи то буря, чи грім», «Бо вій­на вій­ною», «Казала дівчина», «І снилося...», «Кладочка», а також пісні-романси: «Має­ва нічка», «Прийди до мене», «Колись, дівчино мила», «Фіалки сині», «Несися, мій смутку», «Прощаюсь, ангеле, з тобою», «Ішов відважний гайовий», «Ой був то раз веселий час» та ін. Його пісня «Журавлі» (на вірш Б. Лепкого «Чуєш, брате мій...») стала народною. У Тернополі вперше видано окремою зб. його «Твори» (2001) та найповнішу зб. пісень «Журавлі» (1999).

Літ.: Островерха М. «Видиш, брате мій...» // Америка. 1971, 3 груд.; Пам’яті Лева Лепкого // Свобода. 1971, 4 груд.; Островерха М. З останніх грон калини // Свобода. 1973, 1 черв.; Лев В. Богдан Лепкий. Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1976; Коритко Р. Історія санаторію Черче. Л., 1996; Подуфалий В. Лев Лепкий // Сто сорок пісень: Нар. співаник (Репринтне вид.). Т., 1996; Скрипник І. Останній прапор українства // Тижневик Галичини. 1997, 3 квіт.; Кусень Б. Науково-пісенне слово про Левка Лепкого // Поділ. слово. 1998, 19 груд.; Лев Лепкий в історії української культури: Зб. мат. Т., 1999; Качкан В. Український дух скріплювали поети! (Творець шедеврів усусусів – Левко Лепкий). Т., 1999; Мазурак Я. І. Бережанщина літературна: Біогр. довід. Бережани; Т., 2014.

Я. І. Мазурак

Стаття оновлена: 2016