ЛЕС (нім. Löss, англ. Loess) — широко роз­по­всюджена на території України осадова су­глинкова алевритова субаеральна гірська порода четвертин­ного віку. Для типового лесу характерні палеве, світло-жовте або сірувато-жовте забарвле­н­ня, вертикально-стовпчаста структура, добра пористість і карбонатність маси, пухке складе­н­ня, пилуватість, значна водо­проникність і, від­повід­но, просадність. У нього практично від­сутня верствуватість. У гранулометричному складі типового лесу пере­важає фракція крупного пилу (0,05–0,01 мм). Для більшості лесів характерний під­вищений (10–20 %) вміст карбонатів кальцію і наявність (до 3–5 %) легкорозчин­них солей. Обʼєм порожнин­ного простору, пред­ставленого субвертикальними макро- та мікропорами, іноді сягає 45 %, що зумовлює високу водо­проникність і, від­повід­но, значну просадність лесових порід. Дані мікроморфологічного аналізу шліфів з непорушеною структурою типових лесів фіксують пилувато-плазмову елементарну мікробудову, пухке складе­н­ня маси, карбонатно-глинисту плазму, роз­винуту систему порожнин, спів­розмірність зерен первин­них мінералів з лесовими часточками, які окутані про­зорими карбонатно-глинистими плівками й оболонками. Серед зерен мінерального скелета пере­важають пилуваті зерна кварцу, трапляються польові шпати, слюди, рогова обманка та ін. Серед глинистих мінералів пере­важають гідрослюди та смектит, присутні каолініт і монтморилоніт. На території рівнин­ної України лесові породи практично суцільним покривом поширені в межах мішанолісової, лісо­степової і степової природних зон, а також на лесових островах Поліс­ся.

Щодо генезису лесу як породи існують еолові (Ф. Ріхтгофен, В. Обручев, П. Тутковський, Ф. Леверетт, Т. Чемберлін, О. Набоких, В. Крокос, П. Заморій, О. Соколовський та ін.), флювіальні (П. Кропоткін, В. Докучаєв, І. Соколовський, В. Бондарчук та ін.) та ґрунтово-елювіальні (Л. Берг, М. Сибірцев, Б. Полинов, І. Герасимов, Б. Личков та ін.) гіпотези. Згідно з сучасними по­глядами, типові покривні карбонатні леси на території України формувалися протягом плейстоцену в холодні (льодовикові) етапи роз­витку природи в умовах перигляціального степу, коли еолові процеси на­громадже­н­ня пилуватих від­кладів пере­важали над процесами ґрунто­утворе­н­ня, яке значно лімітувалося холодним і сухим кліматом. За уніфікованою страти­графічною схемою (1993), четвертин­ні від­клади України роз­членовують на 8 лесових горизонтів, роз­ділених викопними ґрунтами. До лесових горизонтів належать приазовський, сульський, тилігульський, дні­провський, тясминський, удайський, бузький та причорноморський. Най­яскравіше виражені леси бузького, дні­провського та тилігульського горизонтів, потужність яких іноді досягає десятків метрів. Лес — над­звичайно цінна гірська порода. Його використовують у господарстві як сировину для виготовле­н­ня будівельних матеріалів (цегли, черепиці та ін.). Від інженерно-геологічних особливостей лесових порід значно залежать способи будува­н­ня споруд. Лес є ґрунто­утворювальною породою, на якій формуються найродючіші чорноземні ґрунти. У лесових від­кладах часто виявляють рештки давніх тварин і залишки жит­тєдіяльності первісних людей.