Лесевич Володимир Вікторович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лесевич Володимир Вікторович

ЛЕСЕ́ВИЧ Володимир Вікторович (псевд.: Вл. Викторов, Украинец; 15(27). 01. 1837, с. Денисівка Лубен. пов. Полтав. губ., нині Оржиц. р-ну Полтав. обл. – 13(26). 11. 1905, Київ) – філософ, публіцист, фольк­лорист, громадський діяч. Чоловік Л. Лесевич. Закін. 1-у Київ. г-зію (1851), Микол. інж. академію (1856) та академію Генштабу (1861) у С.-Петербур­зі. 1856–59 служив офіцером у 1-му Кавказ. сапер. батальйоні, брав участь у боях із горцями, 1861 вийшов у відставку. У влас. маєтку на Полтавщині 1864 заснував першу в Україні зразк. нар. школу з укр. мовою навч., яку за розпорядженням властей незабаром закрили. Цей акт адм. сваволі набув розголосу у пресі (зокрема у ж. «Колокол» вміщено кілька статей, згодом Л. зустрічався з О. Герценим у Лондоні). Переїхав до С.-Петербурга, де спів­працював із ж. «Отечественныя записки», «Вѣстникъ Европы»; 1875 заснував Літ. фонд ім. Т. Шев­ченка та Укр. видавн. т-во (намір надрукувати роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Па­наса Мирного не вдався через цензуру). У 1870-х рр. – у складі с.-петербур. гуртків «Т-во тверезих філософів», «Ольхин. клуб». Був прихильником позитивізму О. Конта (1860–70-і рр.); через позитивіст. концепції неокантіанства еволюціонував до філософії емпіріокритицизму Р. Аве­наріуса (1890-і рр.), вважаючи це вершиною розвитку філос. думки. Розглядав філософію як вищий синтез наук. ідей та наук.-філос. світогляд. Виступав проти «пережитків» теології і метафізики; у релігії вбачав переважно обмежуюче свободу людини духовне начало. В І. Кан­та цінував антиметафіз. тенденцію, обмеження знання досвідом. У своєму емпіризмі не виділяв місця апріор. елементам пізнання. З позицій емпіризму критикував умогляд філософів, зокрема В. Соловйова. Замінював містико-метафіз. властивості причинності вченням про спів­відношення причини та дії. Захищав суб’єктив. метод у соціо­логії: привнесення оцінки у судження про дійсність можливе там, де мають на увазі не чисте знання, а знання як основу дії. Недолік позитивізму вбачав у тому, що в судженнях про люд. діяльність відсутня морал. оцінка. За підозрою у зв’язках із народниками заарешт. 3 квітня 1879, адміністративно висланий до Сибіру (Єнісейськ, Крас­ноярськ), де перебував бл. 3-х р.; від 1881 – під наглядом на Кавказі, від 1882 – у Полтаві, 1885–88 – у Твері. Під псевд. Украинец опублікував ст. «Революцио­неры и естественный ход собы­тий» // «Вѣстникъ народной воли», Женева, 1883, № 1. Автор низки статей про буддизм, літ.-крит. розвідок про Данте, Ґ.-Е. Лес­сінґа. Повернувся у С.-Петер­бург, де приєднався до гуртка М. Михайловського. Співзасн. ж. «Русское богатство». Організував Т-во вивчення етнографії та історії України, планував створити благодійне Т-во для видання корис. книг укр. мовою. Обстоював тезу про рівноправність нац. мов, доводячи необхідність здійснення освіт. справи кожного народу рідною мовою у ст. «Всемирный язык и народ­ные языки» // «Русская мысль», 1900, № 11–12. Цікавився нар. творчістю, збирав матеріали для дослідж. з фольклору. У березні 1901 за підписання звернення з протестом проти побиття студентів і літераторів на Казан. площі у С.-Петербурзі заарешт. і висланий до Полтави. Як актив. прихильник нац. самови­значення України підтримував творчі та особисті відносини з М. Драгомановим, В. Мальованим, І. Франком, М. Грушевським. 1902–03 перебував в Італії, Фран­ції. Брав участь у Міжнар. соціол. конгресі (Париж, 1903). Читав лекції у Вищій рос. школі сусп. наук (С.-Петербург). Написав пе­редмову до зб. «Оповідання» Р. Чмихала (Л., 1904). Останні роки жив у Києві.

Пр.: Опыт критического исследования основоначал позитивной философии. С.-Петербург, 1877; Письма о науч­ной философии. С.-Петербург, 1878; Этюды и очерки. С.-Петербург, 1886; Что такое научная философия. С.-Петер­бург, 1891; Всемірный языкъ и народ­ные языки // Рус. мысль. 1900. Кн. 11–12; Происхожденіе современнаго романа // Там само. 1901. Кн. 4; Евгеній Павловичъ Гребенка. Опытъ характеристики // Там само. 1904. Кн. 1–2; Эмпириокритицизм как единственная научная точка зрения. С.-Петербург, 1909; Собрание сочинений. Москва, 1915. Т. 1; 1916. Т. 2; 1917. Т. 3.

Літ.: Грушевський М. Володимир Ле­севич. Іван Рудченко. Некрольоґічні замітки // Зап. НТШ. 1905. Т. 68, кн. 6; Кареев Н. Памяти В. В. Лесевича // Современность. 1906. № 1; Ганей­зер Е. В. В. Лесевич в письмах и воспоминаниях // Голос минувшего. 1914. № 8; Рус­­ский позитивизм (В. В. Лесевич, П. С. Юш­кевич, А. А. Богданов). С.-Пе­­тербург, 1995; Завгородній Ю. Воло­димир Лесевич і його зацікавлення Схо­дом // Наук. зап. Нац. ун-ту «Києво-Могилян. академія». Філософія і релігієзнавство. 2009. Т. 89.

Т. І. Березюк

Стаття оновлена: 2016