Лесів Ярослав Васильович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лесів Ярослав Васильович

ЛЕ́СІВ Ярослав Васильович (03. 01. 1943, с. Лужки Долин. р-ну Станіслав., нині Івано-Фр. обл. – 19. 10. 1991, м. Болехів Івано-Фр. обл.) – поет, учасник правозахисного руху. Чл. Укр. Гельсин. групи (1979). Орден «За муж­ність» 1-го ступ. (2006, посмертно). Закін. Івано-Фр. фізкультур. технікум (1965). Учителював у Кіровогр. обл. Від 1966 брав участь у діяльності Укр. нац. фронту, розповсюджував брошури нац.-патріот. спрямування, зокрема ж. «Воля і Батьківщина» у Галичині, Києві та на Кіровоградщині. За антирад. агітацію і пропаганду перебував у рад. тюрмах і концтаборах (1967–73, 1979–86), брав участь у голодуваннях протесту за права політв’язня. 1973–79 працював робітником на лісокомбінаті у Болехові. Після 1986 був одним з ініціаторів відродження УГКЦ, 1988 навч. у підпіл. семінарії владики П. Василика, 1989 рукопоклад. у сан священика. Провів десятки нелегал. молебнів; брав участь у перепохованні в Києві 19 листопада 1989 В. Стуса, О. Тихого, Ю. Литвина. Автор поет. зб. «Мить» (Нью-Йорк, 1982), «ТТ (Тюремна тиша)» (Ів.-Ф., 1992), «У небі пісня обірвалась» (Л., 1992). Друкувався у часописах «Шлях перемоги», «Українське слово» та ін. Загинув в автокатастрофі за загадкових обставин.

Літ.: Сверстюк Є. Тисячі українців відпровадили на вічний спочинок о. Яро­слава Лесіва // Патріярхат. 1992. Лют.; Юсип Д. «Мій хрест – в руках його несу...»: Штрихи до творчого портрета поета і священика Я. Лесіва // Дзвін. 1996. № 8; Салига Т. Щоб не лишати внукам... кайдани: Про поета-дисидента Я. Лесіва (1943–1991) // Березіль. 1998. № 9/10; Пересунчак О. Дорогою болю Ярослава Лесіва // День. 2009, 14 серп.

В. Т. Полєк

Стаття оновлена: 2016