Летичів

ЛЕТИ́ЧІВ — селище міського типу Хмельницької області, райцентр. Зна­ходиться при впадін­ні р. Вовк у Пів­ден­ний Буг (бас. Чорного моря), за 51 км від обл. центру та за 33 км від залізнич. ст. Деражня. Площа 13,88 км². За пере­писом 2001, насел. становило 11 081 особу (складає 96,8 % до 1989), станом на січень 2015 — 10 571 особу (пере­важно українці). Через смт проходить автошлях Ужгород–Тернопіль–Кірово­град–Донецьк. Тер. Л. заселена здавна, про що свідчать виявлені знаря­д­дя праці та залишки поселень доби бронзи, трипіл. культури та ран­ньосло­вʼян. часів. У 12–13 ст. Летичівщина входила до складу Болохів. землі. Від 1362 — у межах Великого князівства Литовсько­го. У 2-й пол. 14 ст. у Л. був зведений деревʼяний замок (у остан. чверті 16 ст. пере­буд. на камʼяний; нині памʼятка архітектури). Згодом він став центром Летичів. замк. пов. Поділ. землі. 1429 Л. було на­дане Маґдебур. право. Від 1434 — у складі Польщі, від­тоді ж входив до Поділ. воєводства та пере­бував у королів. власності. Л. знаходився на одному з від­галужень Чорного шля­ху, тому за­знавав частих нападів татар. Значні руйнува­н­ня місто отримало під час навал 1453 і 1537. У 1581 створ. гродський суд. Тут здавна існували гончарні, кушнірні, деревооб­робні та ін. цехи, була роз­винена торгівля. У 15 ст. закладено Михайлів. церкву, 1606 засн. Летичівський домініканський мона­стир Успі­н­ня Пресвятої Діви Марії, які також нині є памʼятками архітектури. Жит. брали участь у Визв. вій­ні під проводом Б. Хмельницького. 1672–99 — у складі Ко­стянтинів. пашалику Камʼянец. ейялету Осман. імперії. Після 2-го поділу Польщі 1793 Л. пере­йшов до Рос. імперії, 1795 став повіт. містом Поділ. губ. 1835 за огорожею Летичів. кладо­вища поховано кер. селян. руху на Поділ­лі У. Кармелюка. Най­інтенсивніше він діяв у Летичів. і Літин. пов., влаштовував також напади у Балт., Вінн., Могилів. і Проскурів. пов. (усі — Поділ. губ.) та Бес­сарабії. 1833–39 проводилося спец. слідство — Галузинец. комісія. На різних ета­пах роз­гляду справи у звʼязках з У. Кармелюком пі­до­зрювалося бл. 20 тис. осіб. Могилу нар. ме­сника та памʼятник йому (бронз. 5-метр. скульптура: Устим у гнів. напружен­ні рве на собі кай­­дани; від­крито 1974 у центрі с-ща) занесено до Держ. реєстру нерухомих памʼяток України нац. значе­н­ня. 1899 у Л. проживали 8179 осіб, з них 2102 — православних, 1172 — католики, 4900 — юдеїв, 2 — лютеранина, 3 — мусульманина. 1905 працювали 15 під­приємств, найбільшими були пивовар. завод, тютюн. ф-ка, млин. Під час 1-ї світової вій­ни місто де­який час контролювали угор. і нім. війська. У ході воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася, 15 листопада 1920 остаточно встановлено більшовицьку. 1921–23 Летичів. край був в епіцентрі антибільшов. пов­стань. У своїй кн. «Проти червоних окупантів» (т. 1–2, Краків; Л., 1941) командувач пов­­стан. загонів на Прав­обереж. Україні Я. Гальчевський описав «мордовню» в летичів. від­ділку ГПУ–НКВС: «На цементовій долівці крови, як у різні… Всюди валяються шматки волос­ся зі шкірою, шкіри з вирваним мʼя­сом, зуби, сухі очі, видовбані загостреними чайними ложечками, повиривані нігті, повиломлювані пальці, обрізані вуха, носи». Від 1923 — райцентр, від 1924 — смт. 1932–37 — у складі Вінн., 1937–54 — Камʼянець-Поділ., від 1954 — Хмельн. обл. Мешканці потерпали від голодомору 1932–33. Від 17 липня 1941 до 23 березня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. У Л. нацисти створили євр. ґетто, у замку — концтабір, у перед­місті Залетичівка вбили бл. 7 тис. осіб. Нині працюють мебл. ф-ка, під­приємство «Термопласт», комбікорм. завод, лісгосп. У Л. — 3 заг.-осв. школи, 4 дитсадки; Будинок культури, муз. школа, Будинок дит. творчості, рай. б-ка; рай. лікарня; ДЮСШ. Обʼєкти природно-заповід. фонду: ланд­шафт. заказник заг.-держ. значе­н­ня Долина (пл. 255,9 га, створ. 2005), ботан. памʼятки природи місц. значе­н­ня Старий Ясен (1994, вул. Леніна), Летичівська (1,3 га, парк від­починку, зростають типові для Поді­л­ля породи дерев), Модрина європейська (побл. муз. школи; оби­дві — 1998). Виходить «Летичівська газета». Значну популярність здобули нар. хор. колектив «Летич», нар. художньо-кон­цертна бригада «Вогник», чол. квартет «Явір», чол. вокал. ансамбль «Світанок», жін. квартет «Гармонія», жін. тріо «Яворина», хореогр. група «Калинове намисто», ансамблі українські народні пісні «Барвінок» і «Кульбаба». Функціонують Летичів. рай. обʼ­єдн. товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка та Летичів. культ.-осв. товариство поляків. Реліг. громади: УПЦ КП, УАПЦ, УПЦ МП, УГКЦ, РКЦ, євангел. християн-баптистів, християн віри євангельської, адвентистів сьомого дня, юдеїв. Також є Свято-Успен., Всіх святих та Івана Богослова церк­ви. Серед видат. уродженців — фізик, чл.-кор. АН УРСР Н. Моргуліс, літературо­знавець, фольк­лорист О. Багрій, мово­знавець Ф. Бацевич, педагог А. Животенко-Піанків (у Л. служив її бать­ко — діяч Церкви адвентистів сьомого дня Т. Животенко), пра­во­знавець О. Користін, лікар-педіатр В. Маркевич, гірн. інж. І. Пічук, фахівець у галузі динаміки та міцності машин, приладів і електрон. апаратури В. Ройз­ман; письмен­ник Семен Сумний, поет-есперантист Є. Михальський; живописець, художник театру, засл. діяч мистецтв УРСР М. Бурачек, живописець К. Вро­блевський; режисер-мультиплікатор, засл. діяч мистецтв УРСР І. Гурвич; Герої Рад. Союзу Т. Коцюбинський, М. Осліковський. У жовтні 1846 Л. від­відав Т. Шевченко, у вересні 1854 — Л. Тол­стой.

Літ.: Новіцька Л. Історичними стежками рідного міста: Краєзн. нарис. Ле­тичів, 2009.

Н. П. Климанська

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю