Летичів - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Летичів

ЛЕТИ́ЧІВ – селище міського типу Хмельницької області, райцентр. Зна­ходиться при впадінні р. Вовк у Південний Буг (бас. Чорного моря), за 51 км від обл. центру та за 33 км від залізнич. ст. Деражня. Пл. 13,88 км2. За переписом 2001, насел. становило 11 081 особу (складає 96,8 % до 1989), станом на січень 2015 – 10 571 особу (переважно українці). Через смт проходить автошлях Ужгород–Тернопіль–Кіровоград–Донецьк. Тер. Л. заселена здавна, про що свідчать виявлені знаряддя праці та залишки поселень доби бронзи, трипіл. культури та ранньосло­в’ян. часів. У 12–13 ст. Летичівщина входила до складу Болохів. землі. Від 1362 – у межах Великого князівства Литовсько­го. У 2-й пол. 14 ст. у Л. був зведений дерев’яний замок (у остан. чверті 16 ст. перебуд. на кам’яний; нині пам’ятка арх-ри). Згодом він став центром Летичів. замк. пов. Поділ. землі. 1429 Л. було надане Маґдебур. право. Від 1434 – у складі Польщі, відтоді ж входив до Поділ. воєводства та перебував у королів. власності. Л. знаходився на одному з відгалужень Чорного шля­ху, тому зазнавав частих нападів татар. Значні руйнування місто отримало під час навал 1453 і 1537. У 1581 створ. гродський суд. Тут здавна існували гончарні, кушнірні, деревообробні та ін. цехи, була розвинена торгівля. У 15 ст. закладено Михайлів. церкву, 1606 засн. Летичівський домініканський мона­стир Успіння Пресвятої Діви Марії, які також нині є пам’ятками арх-ри. Жит. брали участь у Визв. вій­ні під проводом Б. Хмельницького. 1672–99 – у складі Ко­стянтинів. пашалику Кам’янец. ейялету Осман. імперії. Після 2-го поділу Польщі 1793 Л. перейшов до Рос. імперії, 1795 став повіт. містом Поділ. губ. 1835 за огорожею Летичів. кладо­вища поховано кер. селян. руху на Поділлі У. Кармелюка. Найінтенсивніше він діяв у Летичів. і Літин. пов., влаштовував також напади у Балт., Вінн., Могилів. і Проскурів. пов. (усі – Поділ. губ.) та Бессарабії. 1833–39 проводилося спец. слідство – Галузинец. комісія. На різних ета­пах розгляду справи у зв’язках з У. Кармелюком підозрювалося бл. 20 тис. осіб. Могилу нар. ме­сника та пам’ятник йому (бронз. 5-метр. скульптура: Устим у гнів. напруженні рве на собі кай­дани; відкрито 1974 у центрі с-ща) занесено до Держ. реєстру нерухомих пам’яток України нац. значення. 1899 у Л. проживали 8179 осіб, з них 2102 – православних, 1172 – католики, 4900 – юдеїв, 2 – лютеранина, 3 – мусульманина. 1905 працювали 15 підпр-в, найбільшими були пивовар. з-д, тютюн. ф-ка, млин. Під час 1-ї світ. вій­ни місто де­який час контролювали угор. і нім. війська. У ході воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася, 15 листопада 1920 остаточно встановлено більшовицьку. 1921–23 Летичів. край був в епіцентрі антибільшов. повстань. У своїй кн. «Проти червоних окупантів» (т. 1–2, Краків; Л., 1941) командувач пов­стан. загонів на Правобереж. Україні Я. Гальчевський описав «мордовню» в летичів. відділку ГПУ–НКВС: «На цементовій долівці крови, як у різні… Всюди валяються шматки волосся зі шкірою, шкіри з вирваним м’я­сом, зуби, сухі очі, видовбані загостреними чайними ложечками, повиривані нігті, повиломлювані пальці, обрізані вуха, носи». Від 1923 – райцентр, від 1924 – смт. 1932–37 – у складі Вінн., 1937–54 – Кам’янець-Поділ., від 1954 – Хмельн. обл. Мешканці потерпали від голодомору 1932–33. Від 17 липня 1941 до 23 березня 1944 – під нім.-фашист. окупацією. У Л. нацисти створили євр. ґетто, у замку – концтабір, у передмісті Залетичівка вбили бл. 7 тис. осіб. Нині працюють мебл. ф-ка, підпр-во «Термопласт», комбікорм. з-д, лісгосп. У Л. – 3 заг.-осв. школи, 4 дитсадки; Будинок культури, муз. школа, Будинок дит. творчості, рай. б-ка; рай. лікарня; ДЮСШ. Об’єкти природно-заповід. фонду: ланд­шафт. заказник заг.-держ. значення Долина (пл. 255,9 га, створ. 2005), ботан. пам’ятки природи місц. значення Старий Ясен (1994, вул. Леніна), Летичівська (1,3 га, парк відпочинку, зростають типові для Поділля породи дерев), Модрина європейська (побл. муз. школи; оби­дві – 1998). Виходить «Летичівська газета». Значну популярність здобули нар. хор. колектив «Летич», нар. художньо-кон­цертна бригада «Вогник», чол. квартет «Явір», чол. вокал. ансамбль «Світанок», жін. квартет «Гармонія», жін. тріо «Яворина», хореогр. група «Калинове намисто», ансамблі укр. нар. пісні «Барвінок» і «Кульбаба». Функціонують Летичів. рай. об’єдн. т-ва «Просвіта» ім. Т. Шевченка та Летичів. культ.-осв. т-во поляків. Реліг. громади: УПЦ КП, УАПЦ, УПЦ МП, УГКЦ, РКЦ, євангел. християн-баптистів, християн віри євангельської, адвентистів сьомого дня, юдеїв. Також є Свято-Успен., Всіх святих та Івана Богослова церк­ви. Серед видат. уродженців – фізик, чл.-кор. АН УРСР Н. Моргуліс, літературознавець, фольк­лорист О. Багрій, мовознавець Ф. Бацевич, педагог А. Животенко-Піанків (у Л. служив її бать­ко – діяч Церкви адвентистів сьомого дня Т. Животенко), пра­вознавець О. Користін, лікар-педіатр В. Маркевич, гірн. інж. І. Пічук, фахівець у галузі динаміки та міцності машин, приладів і електрон. апаратури В. Ройз­ман; письменник Семен Сумний, поет-есперантист Є. Михальський; живописець, художник театру, засл. діяч мист-в УРСР М. Бурачек, живописець К. Вро­блевський; режисер-мультиплікатор, засл. діяч мист-в УРСР І. Гурвич; Герої Рад. Союзу Т. Коцюбинський, М. Осліковський. У жовтні 1846 Л. відвідав Т. Шевченко, у вересні 1854 – Л. Толстой.

Літ.: Новіцька Л. Історичними стежками рідного міста: Краєзн. нарис. Ле­тичів, 2009.

Н. П. Климанська

Стаття оновлена: 2016