Леута Станіслав Вікентійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Леута Станіслав Вікентійович

ЛЕУ́ТА Станіслав Вікентійович (20. 01(02. 02). 1903, Миколаїв – 28. 01. 1980, Москва) – футболіст (нападник, півзахисник), тре­нер. М. сп. (1937). Засл. тренер РРФСР (1965). Учасник воєн. дій 1918–20. Переможець (1936, 1938), сріб. (1937) та бронз. (1936) призер чемпіонатів СРСР. Переможець чемпіонатів СРСР се­ред збір. команд міст і респ. та Всесоюз. Спартакіад (1928, 1931–32, 1935). Володар Кубка СРСР (1938). Чемпіон (1928, 1931), сріб. призер (1932) чемпіонатів РСФРР. 3-раз. чемпіон Москви (1924, 1927, 1934). Грав за команди «Спортинг» (Миколаїв, 1917–20), «Рос. гімнаст. т-во» (1921), «Моск. гурток спорту» (1922), «Красна Прєсня» (1923–25), «Харчовики» (1926–30), «Пром­кооперація» (1931, 1934), «Дукат» (1932–33), «Спартак» (1935–38, 1941; усі – Москва). Чл. збір. команди РСФРР (1928–32). У чемпіонатах СРСР провів 33 матчі, забив 3 голи. У списках 44 і 33 кращих футболістів СРСР – на 2-му (1928) і 3-му (1930) місці. Тренери – К. Квашнін, П. Попов. Працював гол. тре­нером команд «Спартак» у Мінську (1939), Ульяновську (1959), Нальчику (Кабардино-Балкарія, 1961), Саранську (1965, 1967, Мор­довія; усі – РФ), «Зірка» (Кіро­воград, 1958); тренером ДЮСШ «Спартак» (Москва, 1956–58), ко­­манди «Уралан» (м. Еліста, Калми­кія, РФ, 1966). У 1960–70-х рр. працював у Федерації фут­болу РРФСР. 1942 репрес. за звинуваченням у антирад. агітації. Відбував покарання у таборах та спец. поселеннях (1943–54).

В. А. Старков

Стаття оновлена: 2016