Леціус Йосиф-Ернест Андрійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Леціус Йосиф-Ернест Андрійович

ЛЕ́ЦІУС Йосиф-Ернест Андрійович (1860 – 1931) – педагог. Д-р класич. філології. Закін. рос. філол. семінарію при Ляйпциз. ун-ті. 1885–1911 працював проф. класич. філології Ун-ту св. Володимира у Києві; 1890–99 – голова Київ. т-ва класич. філології та педагогіки; 1911–13 – дир. Естлянд. дворян. г-зії (м. Ревель, нині Таллінн). 1913–14 очолював Істор.-філол. ін-т у Ніжині, сприяв його облаштуванню, а саме порушував питання про необхідність збільшення фінансування, буд-ва окремих приміщень для б-ки та г-зії, гімнаст. манежу, відновлення юрид. ліцею, упорядкування інститут. парку. 1914 зазнав переслідувань через нім. походження, переїхав до Самари (Росія), де працював у приват. банку, 1917 викладав у Пед. ін-ті. Того ж року виїхав до Німеччини, працював у г-зіях Берліна та Галле, а також викладав рос. мову і літ-ру в Ун-ті Галле.

Літ.: Иосиф Андреевич Лециус // Уни­верситет. изв. 1913. № 12; Моціяка П. Йосиф Леціус на чолі Історико-філологічного інституту князя Безбородька в Ніжині (1913–1914 рр.) // Сіверян. літопис. 2011. № 3; Його ж. И.-Э. А. Лециус – репрессированный директор Института князя Безбородко (1913–1914 гг.) // Миллеров. чтения: К 285-летию Архива РАН: Сб. науч. ст. по мат. Междунар. науч. конф. С.-Петербург, 2013.

П. П. Моціяка

Стаття оновлена: 2016