ЛЕЩУ́К Осип Микитович (06. 01. 1894, с. Стаї, нині Стаївка Сокал. р-ну Львів. обл. — 28. 08. 1949, с. Бож­кове Полтав. р-ну Полтав. обл.) — письмен­ник, теолог, педагог, гро­мадський діяч. Батько Т. Лещука. Закін. Пере­мишл. гімназію (нині Львів. обл., 1913), навч. на факультеті теології Віден. (1913–14) і богослов. факультеті Львів. (1915–17) університетів, закін. Пере­мишл. духовну семінарію (1921). У 1918–19 слу­жив у лавах УCC, був старшиною УГА. У м. Рава-Руська (нині Львів. обл.) 1921–45 працював священиком у школах; водночас від 1933 — проф. реал. гімназії; опікун знедолених, калік, сиріт. Голова філії товариства «Просвіта» (м. Рава-Руська, 1923; ініціював ухвале­н­ня зверне­н­ня-протесту проти знищува­н­ня сві­домого українського народу), Марій. дружини молоді та жіноцтва (1926). Також брав участь у діяльності т-в «Рідна школа», «Від­родже­н­ня», Товариства опіки над обездоленими, Комітету допомоги голодуючим в Україні. 1939–41 — парох у рідному селі та ін. У 1930-х рр. пере­бував на позиціях львів. літ. групи «Логос», прагнучи активізувати занепале в Галичині літ.-культурне життя, дотримуючись засад і принципів укр. католицизму. Володів старогрец., староєвр., лат., польс., нім., чес., франц. мовами. У ж. «Червона калина» на­друкував оповіда­н­ня «Американська військова місія», «По­псований револьвер», «В церкві», «На квар­тирі» (усі — 1924–29). Окремими книжками видав повісті «Кроваві сліди» (Жовква, 1927; Л., 1929; 2011) та «Пекельний хоровід» (1932), оповіда­н­ня «Жда­ла, ждала козака» (1928) і «Ганя» (1929; усі — Львів). У творах показав важку долю простих людей на зх.-укр. землях під час та після 1-ї світової війни, їх визв. змага­н­ня, прагне­н­ня до знань і кращого життя, до праці задля сусп. по­ступу, морал.-етич. удо­сконале­н­ня. У пед. практиці дотримувався засад взаємозвʼяз­ку морал.-етич. вихова­н­ня з навч. процесом, єд­ності школи і сімʼї, впливу громадськості на формува­н­ня особистості. У фун­дам. філос.-реліг. працях висвітлив пита­н­ня люд. буття і моралі, філос. ро­зумі­н­ня вічно­сті, місії людини на землі, значе­н­ня духов. цін­ностей: «Догматика», «Етика», «Катехиз», «Ви­шкіл Марійських дружин» (усі — Львів, 1937; 1994), «Християнське вихова­н­ня молоді» (Пе­ремишль, 1939; Л., 1994). Роз­робив пед. систему, осн. принципами якої є загальнодо­ступність освіти; по­єд­на­н­ня чотирьох аспектів жит­тєвої і діял. позиції людини: аналіт. спри­йма­н­ня дійсності, прагне­н­ня до узагальне­н­ня досягнень, синтез дії і поведінки через морал.-етичну позицію (у її формуван­ні виходив від ідеї до матеріал. вираже­н­ня, від намагань до влаштува­н­ня справедливого соц. ладу, від найкращих прикладів з історії України та всесвіт. історії громад). Спілкувався з митрополитом Андреєм Шептицьким, О. Маковеєм, Б. Лепким, М. Возняком. Увʼязн. на­прикінці 1945. Закатов. у сталін. вʼязниці побл. Пол­тави. 1994 у рідному селі школі присвоєно імʼя Л. та від­крито його музей, встановлено па­мʼят. хрест на честь Л. біля церкви св. Михайла; у Львові проведено наук. конф. та ви­ставку про життя і творчість Л. Ви­дано зібр. його творів: «Релігійні праці» (1994), «Повісті та оповіда­н­ня» (1995), «Кроваві сліди. Олекса Коцур»(2011; усі — Львів).