Либідь - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Либідь

ЛИ́БІДЬ – річка на території Києва, права притока Дніпра. Бере початок з джерела побл. залізнич. ст. Київ-Волинський, впадає в Дніпро побл. Корчуватого. Довж. 16,05 км, пл. бас. 66,2 км2. Вважається, що назву річка отримала від імені сестри легендар. засн. Києва – Кия, Щека та Хорива. Л. згадується в літописах. Розповідаючи про облогу Києва печенігами в 968, літописець відзначив, що «ніде на Либіді коня напоїти». Басейн Л. розчленований глибокими ярами, в яких відкриваються численні джерела. Осн. притоки – Скоморох, Китаївський, Старик, Бу­словка, Клов, Відрадний, Кадет­ський Гай, Паньківський, Звіринець та ін. – взяті в колектори, деякі з них мають періодич. стік. Раніше в басейні Л. були значні ставки – Шулявський, Паньківський, Печерський; донині залишилися Совські (на най­більшій притоці – р. Совка) та Голосіївські. Використовували Л. і як джерело енергії: на ній стояли водяні млини. 1857 із загати на Л. було збудовано локал. водопровід для Кадет. корпусу. Від кін. 19 ст. у зв’язку з розвитком міста поверхня басейну, його гідрогр. мережа значно змінилися. У долині Л. прокладено залізницю, підзем. колектор стіч. вод. Нині майже на всьому протязі русло Л. закріплено бетон. коробом, а на окремих ділянках взято в колектори. Лише біля підніжжя Ли­сої гори перед перетином річки Столич. шосе знаходиться єдина ділянка з природ. руслом довж. 380 м. Середня витрата води Л. 0,12 м3/сек., мінералізація 583 мг/дм3. Водозбір Л. – урбанізов. територія, у його межі входить центр Києва разом із Хрещатиком. Тут мешкає понад 1 млн киян. Дощові і талі води, що стікають вулицями, забруднені, зокрема нафтопродуктами. На тер. водозбору Л. знаходяться Київський зоологічний парк, Ботанічний сад ім. О. Фоміна Київського національного університету ім. Т. Шевченка, кілька парків відпочинку.

Літ.: Хільчевський В. К., Курило С. М. Гідролого-гідрохімічна характеристика малих водотоків території Києва // Вод­не госп-во України. 1999. № 3–4; Вишневський В. І., Щепець М. С. Блакитні плеса Києва. К., 2006.

В. К. Хільчевський

Стаття оновлена: 2016