Либохора

ЛИБОХОРА — село Самбірського ра­йону Львів­ської області. Про­стягається на 12 км уздовж долини одно­ймен­ної річки (притока Стрия, бас. Дністра), знаходиться побл. під­ніж­жя Верховинського Вододільного хребта з найвищою на цьому від­тинку вершиною Великий Верх (1309 м над р. м.) і пере­валу Руський Шлях, в етно­графічному регіоні Бойківщина. Його мешканці донині зберігають давні бойківські традиції та звичаї через пісні, танці, вишиванки. Від­стань від населеного пункту до обласного центру 164 км, до райцентру — 41 км, до залізничної ст. Яблунька — 31 км, до залізничної ст. Сянки — 17 км, до українсько-польського кордону — 15 км, до Закарпатської обл. (Великоберезнян. і Воловец. р-ни) — 4 км. Площа 5,7 км². За пере­писом населе­н­ня 2001, проживали 2302 особи; станом на 2016 — 2300 осіб; пере­важно українці. У селі та його околицях ви­явлено артефакти періоду мезо­літу.

Вперше згадується у писемних джерелах 1553 як поселе­н­ня, яке за привілеєм польської королеви Бони ві­ді­йшло до земле­власника Олекси. Деякий час село називалося Олексанкою, пізніше пере­йменовано на Любохору (по­ступово назва транс­­формувалася у сучасну). Тут пе­ревалом Руський Шлях проходив торговий шлях з давньоруських земель в Угорщину. У 2-й пол. 16 ст. село пере­вели на волоське право та створили Либохорську країну Самбірської економії, яка пере­бувала у корон­ній власності. Після 1-го поділу Польщі 1772 — у складі Австрії (1867–1918 — Австро-Угорської імперії). Згодом Либохорську країну при­єд­нано до цісарських столових маєтків. 1818 засновано однокласну початкову школу. За пере­писом 1880, проживали 1686 греко-католиків і декілька родин римо-католиків. У роки 1-ї світової війни побл. Л. від­бувалися великі бої. Під час Брусиловського прориву у червні–вересні 1916 російська армія використовувала пере­вал Руський Шлях для обходу укріплень австро-угорських військ. 1918 Л. уві­йшла до складу ЗУНР, 1919 — Польщі, 1939 — УРСР. 1921–39 тут через пере­вал проходив кордон між Чехословач­чиною та Польщею, 1939–41 — між Угорщиною та СРСР. 1921 мешкали 2082 особи. У 1920–30-х рр. функціонувало кілька українських громадських організацій.

Від червня 1941 до вересня 1944 — під німецько-фашистською окупацією. Восени 1944 в околицях села упродовж 18-ти днів рад. бійці 4-го Українського фронту штурмували пере­вал для обходу угорських укріплень лінії Арпада. На фронтах 2-ї світової війни у складі радянської армії воювали бл. 200 жителів. До серед. 1950-х рр. багато либохорівців брали участь у збройній боротьбі у складі ОУН–УПА. 29–30 серпня 1947 через польсько-радянський кордон біля Л. в УРСР прорвалися 86 вояків УПА-Захід. 29 грудня 1948 побл. села у бою з НКВС загинула письмен­ниця, керівник Львівського міського жіночого проводу ОУН М. Дмитренко, 24 серпня 1949 — сотник УПА В. Мізерний-Рен.

1939–59 Л. входила до Дрогобицької обл., 1959 при­єд­нана до Львівської обл. 1940–59 — у складі Боринського, 1962–65 — Старосамбірського, 1959–62 та від 1965 — Турківського, від 2020 — Самбірського р-нів. У 2-й пол. 1960-х рр. проживали понад 2,5 тис. осіб.

Здавна основними природними багатствами тут є лісові і гірські пасовища. На території Либохорівського лісництва (3388 га) — частина ландшафтного заказника Пікуй (загальнодержавного значе­н­ня), загальнозоологічний заказник Либохорівський (2075 га) та заповід­не ур­очище Ялина (6,3 га; обидва — місцевого значе­н­ня; усі заповід­аються від 1984).

У Л. — 2 загальноосвітні школи; 2 Народні доми, 2 б-ки; лікарська амбулаторія, медичний пункт; від­діле­н­ня оща­дбанку. За межами села став ві­домим фольклорно-етно­графічний ансамбль тро­їстих музик «Бе­скид», який виник у 1950-х рр. За керівництва скрипаля В. Ігнатища ансамбль побував у більшості областей України, неодноразово ви­ступав на фестивалях у Польщі. Мешканці за­ймаються народними художніми промислами, зокрема писанкарством. Либохорівські писанки шпиль­ковані кольоровим вос­ком (по­єд­на­н­ня від сірого до чорного). Діють релігійної громади УПЦ КП і УГКЦ. Памʼят­ки архітектури національного значе­н­ня: дере­вʼяні дзвіниця церкви св. архангела Михаїла (1764) та церква Собору Пресвятої Богородиці (1798) з дзвіницею (кін. 19 ст.). Церква св. архангела Михаїла з дзвіницею були зведені у верх. частині села. 1922 стару церкву св. архангела Михаїла ро­зібрали, а на її місці спорудили новий деревʼяний храм, який також зберігся до сьогодні. Дзвіниця роз­ташована на Пів­дні від церкви, є три­ярусною та квадратною у плані, вкрита восьмибічним наметовим дахом. Перший ярус зрубний, два інші — стовпові будови; верх. ярус опоясує від­крита аркада.

Церква Собору Пресвятої Богородиці встановлена на невеликому пагорбі, при дорозі на цвинтарі. У 18 ст. її освятили з на­звою Втеча до Єгипту Пресвятої Богородиці. Спочатку цей храм звели у традиц. бойків. стилі — три­зрубною та триверхою, а 1914 пере­будували. Велику цін­ність для мистецтва має іконостас 16 ст. (один з най­старіших в Україні) з цієї церкви, який від 1914 екс­понується у Музеї нар. архітектури та побуту у Львові. Досить майстерно виконані ікони з іконостаса «Благовіще­н­ня Марії» (була викрадена, донині не зна­йдено), «Вʼїзд в Єрусалим», «Хреще­н­ня Господ­нє». Весь іконостас ілюструє нові та малові­домі богослов. символи давнього бойків. сакрал. мистецтва, а ікона «Хреще­н­ня Господнє» вирізняється архаїзуючими елементами іконо­графії. Нині храм Собору Пресвятої Богородиці — триділ. будівля в неоукр. стилі, яка закріплена на під­мурівку. Складається з квадратної нави та вівтаря і прямокутного бабинця. При вівтарі з Пів­дня роз­ташоване невелике прямокутне захристя. Всі 3 зруби завершені наметними банями на високих світлових восьмериках та увінчані сліпими ліхтарями і маківками з хрестами. Церкву оточує під­даш­шя, оперте на профільовані ви­ступи вінців зрубів. На поч. 21 ст. стіни пі­допаса­н­ня, надопаса­н­ня та восьмериків були ошальовані вертикально пластмасовою вагонкою. Дзвіниця роз­міщена на Захід від церкви Собору Пресвятої Богородиці. Вона три­ярусна, квадратна в плані; перший ярус зрубний, а 2 ін. — стовпові будови. Дзвіниця вкрита восьмибічним наметовим верхом.

З Л. у Музей народної архітектури та побуту у Львові також пере­везені хата 1812 і млин кін. 19 ст. Встановлено па­мʼятник воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, та памʼятний хрест В. Мізерному-Рену. Серед видатних уродженців — громадський діяч, право­знавець Є. Гурко, фахівець у галузі мех. інженерії та теплооб­міну В. Мінкович, посол до Галицького сейму (1867), член фракції послів-українців «Руський клуб» А. Мінкович.

Завантажити статтю