ЛИЗАНІ́ВСЬКИЙ Іван Микола­йович (29. 05. 1892, с. Заріч­чя, нині у складі м. Золочів Львів. обл. — 1937) — громадсько-політичний діяч, публіцист. Закін. Золочів. г-зію, 1914 — Львів. університет (учень М. Гру­шевського). 1910–12 — особистий секр. І. Франка. Брав активну участь у діяльності радикал. студент. гуртків. 1914 пере­їхав до Києва з метою веде­н­ня агітац. і просвітн. роботи на укр. землях у складі Рос. імперії. Працював у ред. «ЛНВ». Уліт­ку–восени 1917 очолював Галиць­ко-Буковин. комітет, у листопаді того ж року взяв участь у створен­ні Галицько-Буковин. куреня січових стрільців. Член ЦК УПСР. Боровся проти лівої інтернаціоналіст. течії у партії, після роз­колу в травні 1918 був одним із кер. центр. фракції. У квітні–серпні 1919 — керівник упр. преси й інформації та в. о. держ. секр. в уряді УНР Б. Мартоса. Засудив договір Польщі й уряду УНР і С. Петлюру, який від­дав Польщі Сх. Галичину. Зі встановле­н­ням на території України рад. влади меш­кав у Харкові, очолював видавництво «Рух». У травні 1921 заарешт., разом із ін. колиш. чл. ЦК УПСР засудж. до тюрем. увʼязне­н­ня, однак незабаром амністований. Працював у видавництві «Книго­спілка» (Харків). Спів­ред. першого бага­тотом. зі­бра­н­ня творів І. Фран­ка (т. 1–30, Х., 1924–29), автор статей про зх.-укр. письмен­ників. 2 лютого 1931 заарешт. удру­ге, на­прикінці того ж року за звинуваче­н­ням у приналежності до Укр. нац. центру, що готував пов­ста­н­ня проти більшов. режиму та проголоше­н­ня незалежності України, засудж. до 6-ти р. таборів. В увʼязнен­ні 9 ве­ресня 1937 засудж. до роз­стрілу.