Лизогуб Володимир Сергійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лизогуб Володимир Сергійович

ЛИЗОГУ́Б Володимир Сергійович (14. 07. 1918, Миколаїв – 1996, Київ) – режисер, актор, педагог. Нар. арт. УРСР (1974). Закін. студію при Харків. рос. драм. театрі (1941; курс В. Аристова), Харків. театр. ін-т (1952). Працював акто­ром і реж. Харків. рос. драм. театру ім. О. Пушкіна (1938–58): від 1954 – гол. реж.; водночас 1949–58 викладав у Харків. театр. ін-ті; 1958–63 – реж. Львів. драм. театру Прикарп. військ. округу; 1963–83 – Київ. укр. драм. театру ім. І. Франка, у якому 1978 поставив власну п’єсу «Суд і полум’я» за повістю «Основи су­спільності» І. Франка. Режисер. роботам Л. властиві висока інтелектуальність і поетичність, перехід від незначного до суттєвого, пошук новатор. підходів та форм образ. вирішення вистав. На сцені Харків. рос. драм. театру ім. О. Пушкіна зіграв ролі Гостомисла («Сон князя Свято­слава» І. Франка), Віктора («Ма­шенька» О. Афіногенова), Ернандо («Хитромудра закохана» Лопе де Веґи).

Вистави: «Мати своїх дітей» О. Афі­ногенова (1953), «Оптимістична трагедія» В. Вишневського (1957), «Цар Федір Іоаннович» О. Толстого, «Іркутська істо­рія» О. Арбузова (обидві – 1959), «Океан» О. Штейна (1961), «Сторінка щоденника» (1965), «Калиновий гай» (1966) О. Кор­нійчука, «Спасибі тобі, моє кохання» (1967), «Горлиця» (1969), «Перший гріх» (1971), «Голубі олені» (1973), «Срібна па­­вутина» (1977) О. Коломійця, «Лиме­­рівна» Панаса Мирного (1968), «Вірність» М. Зарудного (1970), «Гаряче серце» О. Островського (1972), «Незабутнє» за О. Довженком (1974), «Комендант Берліна» В. Собка (1975), «Ретро» О. Га­­ліна (1981, співреж.).

Літ.: Давидова І. Щасливої дороги // Київ. правда. 1966, 5 черв.; Бертенсон М. Взволнованный призыв // Моск. правда. 1966, 22 июня; Володимир Лизогуб: «Поділена радість – приємна радість» // Веч. Київ. 1972, 30 квіт.; Коломієць Р. Г. Франківці. 1920–1995: театр і час, ми­­тець і влада, душа і сцена. К., 1995.

С. О. Валуца

Стаття оновлена: 2016