Лизогуб Федір Андрйіович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лизогуб Федір Андрйіович

ЛИЗОГУ́Б Федір Андрійович (06. 10, за ін. даними – 06. 11. 1851, м-ко Седнів, нині смт Черніг. обл. – 1928, Белґрад) – громадсько-політичний діяч. Закін. реал. уч-ще у С.-Пе­тербурзі. 1883–84 – пом. секр. з’їзду мирових суддів Черніг. судово-мирового округу; 1884–87 – чл. Черніг. шляхет. депутат. зібрання; від 1888 – почес. мировий суддя, водночас до 1897 – повіт. провідник шляхетства Городнян. пов. Чер­ніг. губ.; 1901–15 Полтав. губерн. земськими зборами неодноразово обирався головою Полтав. губерн. земської управи. Ініціював спорудження у Полтаві нового будинку земства у нац. стилі, пам’ятника І. Котляревському, відкриття кількох музеїв. Листувався з провід. укр. гро­мад. і культур. діячами (зокрема з М. Грушевським) щодо збору коштів на відкриття пам’ятника Т. Шевченку. 1915–17 – чл. Ради земел. самоврядування й нач. канцелярії при намісникові Кав­казу; від 1917 – зав. відділу іноз. підданих Тимчас. уряду Росії. Обраний головою комісії, що розробляла новий порядок роз­глядання прохань іноземців про прийняття їх у рос. підданство. Чл. партії октябристів. Після біль­шов. перевороту 1917 у Петрограді (нині С.-Пе­тербург), рятуючись від червоного терору, повернувся до України, був кон­сультантом із земських питань при Ген. секретаріаті УЦР. У травні–липні 1918 – Міністр внутр. справ, у травні–листопаді того ж року – голова РМ Української Держави. Намагався залучити до співпраці в уряді представників партій нац.-демократ. напряму, зокрема тих, які входили до складу опозиц. Укр. нац.-демократ. союзу. Влітку 1918 під головуванням Л. проведено велику організац. роботу зі ство­рення постій. штат. структури військ. частин і підрозділів Сухопут. військ ЗС Української Держави, реформування Чорномор. флоту, демобілізації торг. флоту, відновлення козацтва, зміцнення органів поліції (Держ. варти) тощо. У вересні 1918 став головою Колегії верхов. правителів Української Держави на випадок смерті або важкої хвороби гетьмана (залишаючись при цьому головою уряду); в серпні очолював офіц. делегацію Української Держави до Німеччини, яка мала вирішити питання міждерж. фінанс. і торг. угод, розв’язання проблем утво­рення укр. війська та підготувати візит гетьмана П. Скоропадського до Берліна. Дотримувався ліберально-консерватив. поглядів, був прихильником по­ступ. українізації держ.-політ. життя, висловлювався за автокефалію укр. православ. Церкви, виступав проти соціаліст. експериментів, але виявляв готовність до реформ. Після повалення гетьман. влади наприкінці 1918 емігрував.

Літ.: Павловский И. Ф. Полтавцы: Иерархи, государственные и обществен­ные деятели и благотворители. П., 1914; Хижняков В. Воспоминания земского деятеля. Петроград, 1916; Скоропадський П. Спогади. К.; Філадельфія, 1995; Уряди України у ХХ ст.: Наук.-докум. вид. К., 2001; Дорошенко Д. Історія України. 1917–1923 рр. Т. 2. К., 2002.

ДА: ЦДАВО України. Ф. 1216, оп.1, спр.16.; Держ. арх. Полтав. обл. Ф. 755, оп. 3, спр. 594.

П. П. Гай-Нижник

Стаття оновлена: 2016