Липа Юрій Іванович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Липа Юрій Іванович

ЛИ́ПА Юрій Іванович (псевд. і крипт.: В. Воїн, Гео, Липенко, Чорноморець, ЮРЛ та ін.; 05. 05. 1900, м-ко Нові Санжари, нині смт Полтав. обл. – 20. 08. 1944, похов. у с. Бунів Яворів. р-ну Львів. обл.) – письменник, політолог, лікар. Син І. Липи, чоловік Г.-О. Захаріясевич-Липи, батько М. Липи-Гуменецької. Навч. в Одес. г-зії № 4, згодом – на юрид. ф-ті Новорос. ун-ту (Одеса). На поч. Визв. змагань 1917–21 воював проти більшовиків у складі 1-го пластун. куреня Гайдамац. дивізії, після вступу до Одеси укр. військ. частин і союз. нім.-австр. військ став заст. ком-ра одес. «Січі». Редагував г. «Вісник Одеси», спів­працював з часописами «Вільне життя» (Одеса), «Нова рада» (Київ), вид-вом «Народній стяг» (Одеса). У той час вийшли друком перші поет. й проз. твори Л. та його політол. розвідки, зокрема брошури «Союз Визволення України», «Королівство Київське по проекту Бісмарка», «Гетьман Іван Мазепа». Від поч. 1919 перебував у складі Армії УНР у м. Кам’янець-Подільський (нині Хмельн. обл.), де продовжив навч. на юрид. відділ. Укр. держ. ун-ту, друкувався у г. «Життя Поділля», «Українське слово», студент. ж. «Нова думка». Перед наступом Червоної армії восени 1920 емігрував через Львів до м. Станіслав (нині Івано-Франківськ), потім перебував у таборі для інтернов. вояків Армії УНР у м. Тарнув (Польща). Працював репортером у відділі преси і пропаганди уряду УНР в екзилі, співпрацював із Т-вом допомоги укр. еміграції. У таборі ініціював створення літ.-мист. т-ва «Сонцесвіт», що видавало однойм. альманах, тут опубл. його поему «Князь полонений». 1922–29 навч. на мед. ф-ті Познан. ун-ту (Польща), був одним із засн. та ідеол. референтом таємного братства – корпорації «Чорноморе», до якого входили укр. студенти, переважно колишні вояки Армії УНР і УГА. Пізніше у м. Данциґ (нині Ґданськ, Польща) на базі місц. філії корпорації створ. видавн. центр, який випускав однойм. збірник. На його сторінках друкували статті Л., зокрема з проблем формування у молоді укр. державниц. свідомості. Завершивши навч., працював асист. Варшав. ун-ту, стажувався у Данцизі та Лондоні, але через політ. конфлікт із польс. владою 1929 залишив ун-т і розпочав у Варшаві власну мед. практику. Поглиблював знання з фітотерапії у проф. Я. Мушинського при Вілен. ун-ті (нині Вільнюс), також пройшов одноріч. курс у Школі військ. підхорунжих польс. армії та ВШ політ. наук при Варшав. ун-ті. Л. був актив. учасником міжвоєн. літ. процесу: його художні твори, перекл., літературозн. розвідки друкували на сторінках «Літературно-наукового вісника», а також у часописах «Митуса» (Львів), «Ми» (Варшава, Львів), праз. еміграц. вид. «Студентський вісник» і «Державницька нація», вийшли друком окремими книгами. Він ініціював 1929 створення літ. групи «Танк», яка проіснувала менше року, а 1933 – групи «Варяг» у рамках праз. школи, серед учасників – Н. Лівицька-Холодна, Є. Маланюк, О. Стефанович, М. Мухін. Л. вва­жав, що нац. літ-ра як форма духов. орг-ції може утримати єдність і енергію раси або ж її зруйнувати, тому письменник відповідальний за вплив свого твору на читача. Гаслам «втечі в Європу» протиставляв пропагування серед європейців споконвіч. укр. духов. і культур. цінностей та їх відродження у ме­жах нац. спільноти, визнання пріоритетності чужої культури супроти власної трактував як прояв «пораженства». Поезія Л. була втіленням необароко в укр. літ-рі, його проз. твори охоплювали хронол. пласт від епохи козаччини (роман «Козаки в Мос­ковії», Варшава, 1934; Краків, 1942; Париж, 1957; Л., 1995; К., 2000) до доби Визв. змагань (3-томник новел «Нотатник», Л., 1936; 1937; Детройт, 1955; К., 2000), об’єднаних у стильовому вимірі багатством архаїч. мовних форм. Історіософ. концепція Л. бере свій початок від трипіл. культури і обстоює право укр. народу на свою землю на засадах праісторичності. Л. співпрацював від 1932 із Укр. екон. бюро у Варшаві, був ред. і автором статей 4-х річників, виданих Бюро, що дискутували на тогочасні госп. проблеми. 1940 заснував у Варшаві разом з Л. Биковським, В. Садовським, І. Шовгеновим і В. Щербаківським Укр. чорномор. ін-т, у вид. якого обґрунтовували тезу, що Чорне море – екон. й духовне опертя для чорномор. країн, що чорномор. доктрина повинна бути базовою в укр. закордон. політиці, а на противагу традиц. вектору «схід–захід» він пропонував новий – «північ–південь». На поч. нім.-польс. війни був мобілізов., однак невдовзі повернувся до Варшави, де налагодив роботу Укр. громад. ком-ту, що мав на меті опікуватися біженцями з Наддніпрянщини. Від 1942 підтримував тісні зв’язки з УПА й тому в травні 1943 через ультиматум Армії Крайової був змушений залишити Польщу й оселитися у м. Яворів на Львівщині. Лікував місц. мешканців і поранених бійців УПА, дописував до часописів «Наші дні» (Львів), «Краківські вісті», виступав із лекціями у Нар. домі, працював творчо. Нагородж. 2-ю премією на літ. конкурсі Укр. вид-ва у Львові за драму «Король Гаїті» (1943). На поч. липня, незважаючи на наступ Червоної армії, категорично відмовився емігрувати й переїхав з родиною у с. Бунів, де організував мед. курси з надання невідклад. мед. допомоги для санітарів УПА. Заарешт. 19 серпня 1944 і закатов. органами НКВС, тіло знайдене наступ. дня у с. Шутова Яворів. р-ну. Автор поет. зб. «Світлість» (Каліш, 1925; Л., 2014), «Суворість» (Прага, 1931; Л., 2014; Х., 2015), «Вірую» (Л., 1938; 2000; 2013), книги літературозн. есе «Бій за українську літературу» (Варшава, 1935; К., 2004), геополіт. праць «Українська раса» (Л., 1936; Варшава, 1941), «Українська Доба» (Варшава, 1938), «Панування, Труд і Лад», «Rus­s­land und seine geo­­politischen Moglichkeiten» (обидві – Варшава, 1940), «Розподіл Росії» (Варшава, 1941; Нью-Йорк, 1954; Л., 1995), «Емоційні первні в чорноморському світогляді» (1942), «Міт Півдня» (1943; обидві – Варшава), кн. пам’яті батька «Світильник неугасимий» (Каліш, 1924; Л., 2015), підруч. з фітотерапії «Фитотерапія» (Варшава, 1933) та «Ліки під ногами» (Краків; Л., 1943; К., 1996). Посмертно вийшла укладена Є. Ма­ланюком зб. «Юрій Липа: Поезія» (Торонто, 1967). Твори пись­менника перевидають на батьківщині після здобуття Украї­ною незалежності. Від 2000 у різних містах України проводять щодворічні Липів. читання. У с. Бунів на фасаді місц. серед. школи встановлено мемор. дошку з його барельєфом, 2008 відкрито лікар. амбулаторію ім. Л., а в її приміщенні створ. кімнату-музей. У центрі м. Яворів на вшанування пам’яті Л. споруджено мемор. комплекс. В Одесі на честь Івана та Юрія Лип названо вулицю.

Тв.: Кіннотчик та інші оповідання. Авґс­­бурґ, 1946; Призначення України. Нью-Йорк, 1953; Л., 1992; Твори: В 10 т. Т. 1–5. Л., 2005–15; Всеукраїнська трилогія: У 2 т. К., 2007; Проклятий скарб. Козаки в Московії. Д., 2014.

Літ.: Липа-Гуменецька М. Про мого батька й діда // Березіль. 1991. № 1; Янчук О. Бібліографія Юрія Липи. О., 2000; Апостол новітнього українства: спогади про Юрія Липу. Л., 2000; Юрій Липа: Зб. ст. і мат., приурочених 100-літ. ювілею з дня народж. Ю. Липи. Ів.-Ф., 2000; Юрій Липа: голос доби і приклад чину. Л., 2001; Юрій Липа: Біобібліогр. покажч. Л., 2015.

М. М. Комариця

Стаття оновлена: 2016