Липовецька Млада - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Липовецька Млада

ЛИПОВЕ́ЦЬКА Млада (ін. псевд. – Таїса Бельман, крипт. – M. L.; справж. – Нор­ляндер Раїса; 1897, Волинь – 1963, м. Турин, Італія) – співачка, перекладачка, журналістка. Закін. Микол. ін-т для дівчат-сиріт у С.-Петербурзі (1914), того ж року виїхала до Італії навчатися співу. Виступала з концертами, брала участь у концертах і конф. в Італії, пропагуючи укр. нар. пісню. Разом із І. Гриненком та В. Шебедевим заснувала Укр. центр. ком-т у Римі. Чл. редколегії часопису «La voce dell’Ucraina» та інформ. бюлетеня «Ufficio Ucraino della Stampa» (1919–20), які заснувало Бюро укр. преси при дипломат. місії УНР (Рим). Втративши голос, від 1919 перекладала італ. мовою твори укр. письмен­ників, зокрема І. Котляревського, Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка, Олек­сандра Олеся. Особливу увагу приділила популяризації твор­чості Т. Шев­ченка. 1919 у ча­сописі «La voce dell’Ucraina» опу­блікувала перші свої перекл. італ. мовою його поезії – «За­повіт» (№ 1), послання «І мертвим, і живим», меди­тації «Чигрине, Чигрине» (№ 10). Перекл. Л. вір­ша «Заповіт» пізніше передруковано у книгах, присвяч. Укра­їні, Л. Майнарді (1933), Р. Бон­діолі (1939), Л. Сальвіні (1942). Авторка низки публіцист. статей з історії та культури Укра­їни у часописах «La voce dell’Ucraina», «Ucraina» (Турин) та ін. Спільно зі своїм чоловіком Ч. Меано переклала й підготу­вала до друку зб. вибр. лірики із «Кобзаря» – «Taras Scevcenko. Liriche Scelte dal “Cobsar”» (Torino; Milano; Firenze; Roma; Napoli; Pa­lermo, 1926), яка містить 38 вір­шів і поем з ґрунт. передмовою Л. про життя і творчість поета, обсяг якої становить третину тексту вид. «Taras Scevcen­ko. Liriche ucraine» (Milano, 1941). Окремі перекл. творів Т. Шевченка («Доля», «Муза», «Слава», «Мені однаково, чи буду», «І небо невмите, і заспані хвилі», «Тарасова ніч», «Садок вишневий коло хати», «Кавказ», «Ой люлі, люлі, моя дитино») опубл. в італ. періодиці, зокрема у ж. «Ucraina» (1931, № 1–2; 1932, № 3). Відновлюючи поему Т. Шев­ченка «Кавказ», Л. шукала не пря­моліній. лексич., а внутрішньо­сми­слових відповідностей італ. й укр. слів та словосполучень, здійснила спробу зберегти звукопис оригіналу. У перекл. Л. вірш «Садок вишневий коло хати» називається «Вечір». Переклала італ. мовою також новелу «Кленові листки» В. Стефаника, драми «Брехня» та «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» В. Вин­ниченка. Перекл. тяжіють до буквальності, хоча деякі реалії адаптовано в розрахунку на італ. читача. Л. концентрувала увагу на передаванні самого змісту, плину автор. думки, по­рівнянь, епітетів, метафор. Авторка роз­відок про Лесю Укра­їнку, Н. Кобринську в італ. виданнях. 1930 у Турині заснувала культурол., літ.-публіцист. жур­нал-збірник у формі брошури «Ucraina: Sei quaderni a cura di Mlada Lipovetzka», в якому публікувала до­вільні перекл. поезій Т. Шевченка зі своїми коментарями, супроводом роздумів про історію та літ-ру України. У зб. «Ucraina» (1932) праці Л. про­аналізував проф. літ-ри Турин. ун-ту акад. А. Фарінеллі. За сприяння й підтримки С. Русової 20 травня 1923 була наймолодшим делегатом 14-го Міжнар. жін. конгресу, що проходив у Римі. Після перемоги 1922 фашизму в Італії підтримала модель побудови авторитар. сусп-ва, вірила, що фашист. ідеологія силою переможе біль­шовизм. Своє бачення висловила в апологет. роздумах «Кіль­ка слів про фашизм» («ЛНВ», 1923, річник 22, кн. 2). Брала участь в ювіл. святі з нагоди проголошення Соборно­сті Укра­їни 24 січ­ня 1959 у Римі за сприяння Укр.-італ. т-ва. Ч. Меано присвятив Л. роман «Questa povera Arianna» (укр. мовою – «Серця на гра­ні», Л., 1938).

Літ.: Щебедів В. Українська справа в італійській пресі // Книга. 1921. № 1; Омельченко М. Млада Липовецька та її «Ukraina» // Жін. доля. 1932. Ч. 11; Онацький Є. По похилій площі: Записки журналіста і дипломата. Мюнхен, 1964. Ч. 1; Богачевська М. Українська жінка та міжнародний фемінізм // Сучасність. 1984. № 7–8; Ліндфорс-Михалевич Н. Софія Русова (1856–1940) // Наше життя. 1990. № 8; Пахльовська О. Українсько-італійські літературні зв’язки XV–XX ст. К., 1990; Сварник Г. Листування «вістниківців» в архіві Д. Донцова: досвід та перспективи публікації // Мат. засідань Істор.та Археогр. комісій НТШ в Україні. Вип. 2 (1995–1997 рр.). Л., 1999.

К. Л. Константиненко

Стаття оновлена: 2016