ЛИ́ПЧА — село Хустського ра­йону Закарпатської області. Липчан. сільс. раді під­порядк. села Крайнє, Кривий, Осава. Знаходиться побл. Вигорлат-Гутин. хребта, на р. Ріка (бас. Дунаю), за 110 км від обл. центру та за 12 км від райцентру. Площа 7 км2. За пере­писом насел. 2001, проживало 4530 осіб, станом на 2015 — 4654 особи; пере­важно українці (90 %), а також росіяни, білоруси, угорці. На околицях зберігся риф міоцен. моря (багряник. вапняки). Через село протікає багато малих річок, зокрема й струмок Потець (впадає у Ріку). Гідрол. памʼятки природи місц. значе­н­ня: Липовецьке озеро (Морське око) та свердловина (без назви). Побл. Л. виявлені кремʼяні знаря­д­дя епохи пізнього палео­літу. Існує низка версій щодо походже­н­ня назви: від слова «ліпша» (порівняно з навколиш. селами, які знаходяться у більш гірській місцевості, Л. має кращі умови для життя людей і господарюва­н­ня); від першого поселенця Липчея (або Липшая); від лип, яких тут росло багато у давнину. Село було ві­доме як Ліпсе (1403), Лепсе (1419), Ліптце (1442), Ліпче (1555). Уперше згадується у писем. джерелах 1350, коли король Лайош Великий пере­дав його у володі­н­ня білків. воєводам, зобовʼя­завши їх збільшити населе­н­ня. Від 1526 — у складі Транс­ильван. князівства, від поч. 18 ст. — Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). За пере­писом 1910, проживало 3089 осіб: 2546 жит. на­звали себе румунами, 502 — німцями, 25 — угорцями; бл. 2,5 тис. осіб були греко-католиками, бл. 500 — юдеями. Від квітня 1919 — під владою Румунії, восени того ж року ві­ді­йшло до Чехо-Словач­чини. 1924 засн. Липчанський Рі­здва Пресвятої Богородиці жіночий монастир (нині УПЦ МП). Від 1938 — під гортист.-угор. окупацією. 24 жовтня 1944 сюди уві­йшли рад. війська. Нині у Л. — 1 заг.-осв. і 2 початк. школи, дитсадок; Будинок культури, шко­ла мистецтв, б-ка; амбулаторія, фельдшер.-акушер. пункт; філія оща­дбанку. Між Л. та Ізою роз­таш. найбільша в Закарпат­ті оленяча ферма (на 130 пн. оленів).