Лисенко Микола Віталійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Лисенко Микола Віталійович

ЛИ́СЕНКО Микола Віталійович (молодший) (08. 04. 1971, Київ) – диригент, педагог, музично-громадський діяч. Син Віталія і Ольги, праправнук Миколи Лисенків. Чл. Всеукр. муз. спілки (1998). Закін. ф-ти диригент.-хор. (1994; кл. Л. Венедиктова) та оперно-симф. диригування (1997; кл. В. Кожухаря) Нац. муз. академії України (Київ), аспірантуру при Київ. ун-ті культури і мист-в (2001; кер. А. Лащенко). Від 1993 – пом. регента Свято-Троїц. Іонів. монастиря у Києві. 1996–98 – диригент-хормейстер Укр. нар. му­ніципал. ансамблю пісні і танцю «Вишгород» (Київ. обл.); водночас 1997–2001 – викл. хор. диригування Київ. ун-ту культури і мист-в; від 2000 – диригент, від 2005 – худож. кер. і диригент Держ. ес­­традно-симф. оркестру України (Київ). Диригував симф. оркестрами Нац. опери України, Луган., Донец., Дніпроп., Львів., Харків. філармоній, Нац. муз. академії України, Нац. симф. оркестром України. Брав участь у міжнар. муз. фестивалях – хор. і духов. музики (1994, м. Шауляй, Литва; 1997, м. Утрехт, Нідерланди), пам’яті М. Лисенка «Віковічні джерела» (2002–07, Київ, Донецьк, Дніпропетровськ, Феодосія, АР Крим, Новочеркаськ, РФ), С. Ріхтера (Житомир, 2004–06), П. Чайковського й Н. фон Мекк (Вінниця, 2007); Всеукр. муз. фестивалі «Лисенківська весна» (2007) та ін. Виступав із майстрами опер. й камер. виконав. мист-ва – В. Буймистером, В. Гришком, Л. Забілястою, Р. Майбородою, М. Сте­ф’юк, М. Шопшею, відомими ес­­трад. cпіваками – В. Бондарчуком, В. Лазаровичем, Р. Лижичко, О. Пономарьовим та ін. У репертуарі – понад 300 творів світ. класики, зокрема М. Лисенка, М. Вериківського, Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, А. Штогаренка, Є. Станковича, Л. Колодуба, Л. Дичко, І. Щербакова, В. Степурка, О. Яковчука, молодих укр. композиторів (І. Антонюк, О. Безбородько, О. Войтенко, Б. Кривопуст, О. Родін, Л. Сидоренко, М. Шалигін та ін.), П. Чайковського, С. Рахманінова, Д. Шостаковича, С. Прокоф’єва, А. Хачатуряна, В.-А. Моцарта, Л. ван Бетговена, Ф. Мендельсона, Дж. Верді, Р. Ваґнера, С. Франка, Й. Брамса, А. Дворжака, Е. Ґріґа, Р. Штраусса, Я. Сібеліуса, М. Равеля, І. Стравинського, Дж. Ґершвіна. Л. – автор, реж. і ведучий низки теле- і радіопередач. Співзасн. і віце-президент Міжнар. бла­годій. куль­турно-наук. фонду ім. М. Лисенка (від 1993).

Пр.: Етногенетичний компонент музично-інтонаційної мови українського богослужбового розспіву // Мова і культура. К., 2002. Вип. 4, т. 1–2; Диригентська діяльність М. Лисенка у контексті формування національної виконавської традиції // Там само. 2003. Вип. 6, т. 7; Вербальні диригентські засоби як складова мови диригування в світлі загальної історії цієї професії // Там само. 2004. Вип. 7, т. 3.

Літ.: Денисенко Л. Юбилей с «сердцем» // Уикенд. 2007. № 14; Сметан­ская О. «Молитву» Мыколы Лысенко зал слушал стоя, затаив дыхание // Факты. 2007, 4 апр.

О. М. Немкович

Стаття оновлена: 2016